Категорія: Історія Тростянця

Частина III

Гурток народних читань.

За ініціативи адміністратора Тростянецького маєтку Едуарда Едуардовича Пампель та його дружини Марти Володимирівни восени 1911 року утворився гурток людей які переймалися долею народної освіти, і задалися прагненням сприяти підняттю культурного рівня та художньо-літературного розвитку місцевої громади за допомогою читання та ілюстрації картин за допомогою проекційного ліхтаря.  В склад гуртка окрім подружжя Пампель, увійшли вчителі Тростянецького міністерського двокласного училища Петро Іванович Вахничеко та Олександр Микитович Кривомаз, бухгалтер контори Тростянецького маєтку Сергій Михайлович Селегень, лікар економічної лікарні Михайло Ісаакович Лікстранов. Ідея створити такий гурток була не нова. В 1904 році за почином місцевої інтелігенції утворився гурток читання для народу. Збори гуртка проводили в залі двокласного училища. Велися вони не регулярно і тому проіснували всього один сезон. Невдача першої спроби пояснювалась поганою підготовкою та бурхливими політичними подіями 1905 року. З того часу до 1911 року гурток не працював. В листопаді 1911 року був отриманий дозвіл від Харківського губернатора на роботу гуртка. відповідальною особою було призначено Е.Е.Пампеля, а лекторами пані Пампель, п.Вахніченко. Кривимаз, Селегеня. Пізніше до них долучився лікар Лікстанов. Першочерговою задачею гуртка будо знайти підходяще приміщення для роботи гуртка. Залу двокласного училища яке використовували в 1905 році було перегороджено на дві класні кімнати, а іншого за розміром приміщення в селі Тростянці не знайшлося. Тому було прийнято рішення проводити читання в казармі при цукровому заводі. На що дав згоду Ю.Л.Кеніг. Сам Юлій Леопольдович позитивно поставився до такої ініціативи місцевої інтелігенції, окрім наданих приміщень з освітленням, пообіцяв виділяти 100 карбованців щорічно на потреби гуртка народних читань.

Перші три читання проводилися в їдальні для працівників на першому поверсі казарми, а з четвертого в спальних кімнатах на друговому поверсі казарми. Для читань використовували проектор з об’єктивом для діапозитивів розміром 8.5х8.5 сантиметрів, придбаний по клопотанню попередніми організаторами гуртка в 1904 році на кошти Федора Леопольдовича Кеніга. Екраном служило велику біле полотнище розміром 4х4 аршина натягнуте на дерев’яну раму, причому перед демонстрацією картин полотно змочували водою для кращої видимості.Для проведення лекцій була зроблена невелика естрада на якій поміщався проектор та столик лектора. Картини для читання з текстом отримували від Харківської комісії народних читань та від Гутянського двокласного училища.  На кожне читання завчасно отримували дозвіл в місцевої поліції при чому повідомлялося де й коли буде відбуватися читання, що читатимется і хто лектор. Читання велися регулярно кожну неділю з 4 грудня 1911 року.

Про читання повідомляли рекламними листками які розклеювали в головній конторі на цукровому заводі, вальцевому млину, паркетній фабриці, громадській бібліотеці та деяких магазинах Тростянця. В першому сезоні відбулося двадццять читань, які закінчились у квітні 1912 року у зв’язку з початком робочого сезону.(1)
Другий сезон читань почався з 7 жовтня 1912 року. Склад гуртка не змінився всього за другий сезон відбулося 28 читань. З них 17 читань були проведені в їдальні казарми а останні одинадцять в спальному приміщенні. Для читань за кошти фірми Л.Є.Кеніг-Нащадки за 56 карбованців придбали нову лампу більшої потужності в проектор, завдяки цьому було видно найдрібніші деталі картинок на екрані. Картини для читань також отримувались від попередніх постачальників. А дві ювілейні на честь сторіччя війни 1812 року та трьохсот річчю дому Романових були придбані за кошти фірми Л.Є.Кеніг-Нащадки. Як першому та і другому сезоні велась реєстрація відвідувачів, їм видавалися талончики при цьому чоловікам білого кольору, а жінкам кольорові. Дуже багато читань відвідували діти, вони складали майже половину аудиторії залу. Таким чином за два сезони читань кількість присутніх на читаннях склала 6369 відвідувачів, з них 4342 чоловіків та 2027 жінок.(2)

Читання по черзі починали лектори п. Вахниченко, Ченомаз, Селегень, перед початком інформували що буде прочитано і хто автор твору, потім на екран показували портрет автора (були показані портрети Толстого, Пушкіна. Гоголя, Квітки-Основ’яненко)і починалось читання. За знаком лектора в залі тушилося світло і на екрані з’являлася картинка яку пояснював лектор, далі знову продовжувалось читання. Число картин в читанні було різним в середньому дванадцять картин за читання. Тривалість читань становила від однієї до двох годин.(3) Гурток на свій розсуд не мав можливості вибирати матеріал для читань. Через те, що не було бюджету для придбання картин, тому читали те що пропонувала Харківська спільнота грамотності. З 28 читань п’ятнадцять були присвячені літературі, чотири медицині, чотири історії, три природознавству та два географії. Другий сезон читання розпочали на честь сторіччя вітчизняної війни 1812 року . Великим інтересом сприйалися читання на українській мові.(4)

При коротких читання присутнім показували картинки діапозитивів з видами Тростянця сфотографовані Е.Е.Пампелем,  та види Середньої Азії закуплені гуртком. Щоб ознайомити з цілями гуртка за дорученням членів С.М.Селегень склав звіти про роботу гуртка , які відпечатали в типографії та роздавали відвідувачам читань. Велику допомогу надавав гуртку директор цукрового заводу Ф.Х.Бейнрот а також учасник всіх двадцяти восьми читань електротехнік І.М.Кононенко.(5).  З дворічного досвіду відомого існування гуртка народних читань ,керівництво та члени гуртка переконались в потребі існування гуртка для Тростянчан. Гурток надавав сприятливий вплив на мешканців села які мали можливість відвідувати читання.

• 1.Звіт по влаштуванню читань для народу в с. Тростянць 1911/1912 роках.                                                                   
• 2 Звіт по влаштуванню читань для народу в с. Тростянць 1912/1913 роках.                                                                        
• 3 Звіт по влаштуванню читань для народу в с. Тростянць 1911/1912 роках.                                                                   
• 4 Звіт по влаштуванню читань для народу в с. Тростянць 1912/1913 роках.                                                                  
•   5 Звіт по влаштуванню читань для народу в с. Тростянць 1912/1913 роках    
• 6 фото з книги  “Технічні підприємства маєтку фірми Л.Є.Кеніг-Нащадки. 1913 р.
• 7   фото з книги  “Технічні підприємства маєтку фірми Л.Є.Кеніг-Нащадки. 1913 р.
• 8   Звіт по влаштуванню читань для народу в с. Тростянць 1912/1913 роках.
• 9 СОКМ КН-22325Ф-1200                                                             

Частина II

     Бібліотека службовців Тростянецького маєтку

Після придбання Тростянецьких земель Л Є.Кенігом в 1874 році, новим господарем розпочалася розбудова всього  придбаного господарства по новим прогресивним на той час технологіям. Для ефективного господарювання  було залучено багато іноземних спеціалістів, зокрема німців .  На протязі двох десятиліть з захаяного  господарства князя Голіцина утворилося могутня в економічному плані латифундія з великою кількістю досвідченних керівників та працівників які самі навчалися, та своїм прикладом спонукали та допомагали місцевим мешканцям отримати освіту. Так в 1889 році при Головній конторі було організовано приватну бібліотеку для службовців Тростянецького маєтку.  Бібліотека налічувала 1000 томів книг згідно каталога виданого в 1899 році. А 28 листопада 1904 року відбулося перше засідання новостворенного «Товариства утримання  бібліотеки службовців Тростянецького маєтку». Засновники товариства скликали повістками читачів на перші загальні збори,  які були проведені в манежі панів «Л.Є.Кеніг та Нащадки». На цих зборах були вибрані члени правління товариства : Селегень С.М, Метциг М.К. Бейнрот Ф.Х,  Гуле І.Є, кандидатів до них:  Кібаха Б.Г. і Мітюшина Б.А. а також ревізійну комісію  в складі Баум А.Г, Ганке Г.А, Соколов Ф.М.  На першому засіданні головою правління «Товариства утримання  бібліотеки службовців Тростянецького маєтку» одноголосно було обрано  С.М.Селегеня, який по представленню правління був затверженний на цій посаді Харківським губернатором.  На своїх засіданнях правління розглядало питання  про виписку нових книг до бібліотеки та приняття нових читачів не з числа службовців Тростянецького маєтку в підписники бібліотеки. З вісімнадцяти заяв поданих з ціею метою в 1905 році, сімнадцять було принято а одна відхилена. Все книжне майно з приватної бібліотеки Тростянецьких службовців, а саме 6500 томів книг перейшло в розпорядження товариства а також кошти в розмірі 77,91 карбованців. І з першого січня 1905 року біблотека відкрила свої двері для відвідувачів. Знаходилась вона в маленькому приміщенні Круглого двору, спочатку були доступні до читачів 1000 книг, з періодичних видань видавались тільки поточні , а з першого травня  правління найшло змогу розмістити туди ще 1900 екземплярів  книг.  В січні 1905 р. посаду  бібліотекаря тимчасово займав І.Є. Гуле . А з першого лютого бібліотекаром стала С.М Іваницька з зарплатньою 10 карбованців на місяць. Книги видавали за графіком : вівторок    з 10-00 до 12-00; по середам , четвергам та суботам з 15-30 до 18-30 годин.  Правління подбало напечатати та розіслати всім членам та підписникам   устав товариства та правила використання книг та журналів, затверженні  Харківським губернатором. На 1905 рік в бібліотеці службовців кількість абонентів складала 62 підписники. Абоненські внески становили 6 крб на рік, платню потрібно було внести не менше чім за півроку. На протязі року правління товариства шість разів проводили  засідання , на яких вирішували фінансові, організаційні питання придбання нових книг та підписку журналів. А в кінці грудня 1905 року бібліотека переїхала в нове  спеціально збудоване  чудове приміщення з електричним освітленням, центральним опаленням та з багатьма другими зручностями а головне з великою і просторою читальною залою. (1)

Другі загальні збори «Товариства утримання бібліотеки службовців Тростянецького маєтку» відбулися 5 березня 1906 року в читальному залі бібліотеки.  Правління товариства залишились в томуж складі, також одноголосно було знову обрано С.М.Селегеня головою правління товариства. Правління на протязі 1906 року здійснило шість засідань.. Виконуючи постанову загальних зборів товариства, 20 серпня звернулися з листом до співвласника фірми Л.Є.Кеніг -Нащадки, Федора Леопольдовича Кеніг.  В листі наголошувалось, що товариство приносить глибоку подяку за турботу до службовців фірми, за прекрасне мебльоване приміщення книгосховища та читального залу. Де службовці зможуть проводити своє дозвілля та знайомитись з новими книгами кращих письменників та свіжими періодичними виданнями. Щиро дякували Федора Леопольдовича про піклування, не тільки матеріальне, а й духовне і запропонували йому стати почесним членом товариства, а також надіслали в подарунок фотознімки зовнішнього та внутрішнього виду бібліотеки, книгосховища, читального залу та фото членів загальних зборів.  На що Ф.Л.Кеніг відповів одному з членів правління подякую за виявлену увагу та запевнив що буде сприяти процвітанню товариства. На своїх засіданнях правління розглядало питання про виписку тих чи інших періодичних видань, виписку нових книг, часи роботи бібліотеки та читального залу, про прийняття в підписники бібліотеки членів не службовців Тростянецького маєтку, збільшення коштів товариства. 23 липня 1906 року стараннями правління був організований концерт в читальному залі бібліотеки на підтримку товариства на якому зібрали 191 крб 60 коп. А кошти передали на користь бідних Тростянчан.  1906 рік був благопристойний для бібліотеки в відношенні пожертвування книгами, за цей рік пожертвували 226 томів. 193 т. Від Харківської суспільної бібліотеки; 13 т. від Головної контори п.Кеніга; 7 т. Харківського медичного товариства; И.Є.Гуле-5 т; С.М.Іваницької -2 т; С.М.Селегеня -2-т; К.Г.Грунау-1т; Одеської міської бібліотеки -1 т; Томської міської бібліотеки -1 т;Тростянецького товариства любителів хорового співу -1 т. Закупка книг проводилась в магазині А.Дредера в м.Харкові, він робив знижки 10% на всі книги та періодичні видання російською мовою. Видання німецькою мовою частинно виписувались через це видання і через газетну експедицію Харківської почтової контори. Окрім цього книги купувалися через Одеську контору видавництва Брокгауза і Ефрона та Метциг Ф.К з Петербурга 83 томи класиків німецькою мовою. Всього придбано в 1906 році 332 томи, разом з дарованими бібліотеками поповнилась 558 томами. Серед них найцікавіші  Афанасьєв -реальна енциклопедія медичних наук(23 т); Історія Європи(12 т) ; Бібліотека природознавства (10 т); видання Байрона, Шиллера, Шекспіра; Олеарій-Подорож в Московію; Корб-Шоденник подорожі в Московію; Щоголів- Грибоєдов і декабристи; збірки творів Ібсена. Ренана. Тана, Чернишевського. Як чудовий навчальний посібник був придбаний в читальний зал величезний глобус діаметром пів аршина(35,5 см). Для виконання бібліотекарських обов’язків окрім С.М. Іваницької була запрошена Л.А.Селегенева. Все бібліотечне майно від пожежі було застраховано в страховому агентстві « Росія» на суму 3600 крб. На кінець 1906 рік в бібліотеці службовців кількість абонентів складала 83 підписники. Незважаючі на те що правління чітко дотримувались кошторису дефіцит коштів на кінець року склав 300 крб. На одному з останніх зборів правління від  Г.Гафнера надійшла пропозиція для залучення до бібліотеки службовців які отримують мінімальну зарплатню та зменшити абонентну плату. Але після засідання члени правління дійшли згоди абонентну плату платити не за півроку, а щомісячно.(2)

Треті загальні збори «Товариства утримання бібліотеки службовців Тростянецького маєтку» відбулися 1 квітня 1907 року в читальному залі бібліотеки. Члени правління товариства залишились без змін, також одноголосно втретє обрано С.М.Селегеня головою правління товариства.  В лютому 1907 року «Товариству утримання бібліотеки службовців Тростянецького маєтку» прийшло запрошення від Одеської міської публічної бібліотеки на свято на честь 75-річчя її утворення. Але за браком коштів правління вирішило не відвідувати ці урочистості. Для покриття дефіциту бюджету в 1907 році було вирішено залишити одну бібліотекарку. З першого грудня бібліотекарку Л.А.Селегеневу замінила на цій посаді М.М.Перекислова. Допомогу в розмірі 100 карбованців надав бібліотеці Ю.Л.Кеніг, яка певною мірою поповнила бюджет. У зв’язку с браком коштів поповнення книг в бібліотеці становило 39 томів.  Пожертвування в цьому році в бібліотеку становило 27 томів. Від Тростянецької контори п.Кеніга-14 т;  М.К.Метциг-7т; С.М. Селегеня-4 т; Харківської суспільної бібліотеки -1 т; типографії Расторгуева -1 т. Серед нових книг закуплені твори М. Арцибашева, С. Сергєєва-Ценского,  В.Муйжеля, альманахи видавництва « Шипшина».  В читальному залі бібліотеки в 1907 році було проведено декілька весільних балів та сімейно-танцювальних вечорів. Там же лікар Рубісов в жовтні прочитав лекцію про захворювання на холеру, ознайомив слухачів з її симптомами та профілактичними заходами проти неї. Кількість абонентів в 1907 році склала 82 читачі.  За кожний рік правління бібліотеки друкували детальний звіт та розсилали його всім підписникам. Вівся чіткий не тільки фінансовий, а й статистичний звіт стосовно кількості відвідувачів щомісячно, кількості виданих книг та журналів, а також статистику творів авторів. Явним лідером серед авторів був Л.М.Толстой за ним найбільше читали Ж.Верна, А.В.Круглова. збірники т. «Знання», Чехова, Немировича-Данченко, Золя, Майн-Ріда. Енциклопедію Ефрона та Брокгауза. (3) В одній з брошур звіту було наголошено: «  На думку правління та виходячи зі статистичних звітів бібліотека приносить дієву користь службовцям та їх сім’ям в Тростянецькому маєтку. Сотні томів, а може й тисячу виданих в даному році з бібліотеки книг та журналів, втілились в десятки тисяч високих думок, не могли не надихнути читачів на моральні цінності, розумовий розвиток та розширення  свого світогляду. Ступінь цього впливу важко оцінити, але в його існуванні сумніватися марно»

Джерела.

                          

Дослідження історії бібліотечної справи та освіти мешканців Тростянця кінця XIX початку XX століття складається з трьох частин. Перша частина присвячена історії народних бібліотек, друга історії бібліотеки службовців Тростянецького маєтку і третя історії Тростянецьких читань для народу.

Частина I
                                       

Народні бібліотеки

«Земство, прагнучі до освіти, знає що самий дешевий отже і самий доступний шлях до освіти є бібліотека.»
Першим етапом розвитку бібліотечної справи на Тростянеччині можна вважати відкриття народних публічних бібліотек в народних училищах.
В 1894 році на кошти земства та меценатів в Боромлянському двокласному та Білчанському начальному училищі за дозволом міністерства народної просвіти були відкриті народні публічні бібліотеки. Уже через місяць у Боромлянській бібліотеці було чотириста підписників різного віку від школярів до сідих стариків. Місцева училищна рада Охтирського повіту на своєму засіданні 19 березня 1895 року заслухала доповідь про відкриття в Боромлянському, Тростянецькому, Кам’янському, та Кіріковському сільських товариствах училищні безоплатні публічні бібліотеки, та постановила виділити кошти в розмірі 430 карбованців на потреби бібліотек. Але за браком коштів на проект, в цьому році вони виділені не були.(1) Кошти земство знайшло в 1896 році, 100 крб з земського повітового збору, а 331 крб коштом спеціальних надходжень (від учнів які не належать до місцевих сільських громад, оплата за навчання)(2).  У 1903 році на шкільні бібліотеки земством було виділено 551 крб. (3) А вже кінець 1907 року в Охтирському повітові земські народні бібліотеки налічувались у 26 шкільних училищах. В цих бібліотеках налічувалось 18000 назв книг та близько 4000 підписників.
Відкриття безоплатних народних бібліотек, забезпечених гарним підбором книг вважалося одним з кращих засобів приблизити книгу до народу, дати йому можливість здобути знання. Всі народні бібліотеки Охтирського земства були безоплатні. Організовані вони були в більшості в 1906 році.(4) Перша народна бібліотека в Тростянці знаходилася в сторожці при Благовіщенській церкві, а завідувачам був священик В.Федоров. В журналі Охтирського повітового земства за 1911 рік наголошується. що  на цей період народні бібліотеки в Тростянці та Білці мають обмежені у своєї кількості книги, що не можуть задовольнити запити читачів. Вже давно відчувається потреба в бібліотеках читальнях на більш широких засадах. Мешканці цих селищ вже давно клопочуть про відкриття в селах бібліотек-читалень, які так необхідні для народу. Тростянець і Білка стоять в цьому відношенні на першому місці, через те, що це найбільш культурні осередки Охтирського повіту. Щоправда, в Тростянці існує Економічна бібліотека, але підписниками є окремі особи з платою 6 крб на рік.Та й за характером книги там більш серйозні, які не зовсім підходять для народу.Так що багатьом селянам стати підписками цієї бібліотеки не складає інтересу та і в матеріальному плані представляється неможливим.Для подальшого розвитка бібліотек Охтирська земська управа подає клопотання до чергових земських повітових зборів відкрити в цих поселення бібліотеки читальні та виділити на це кошти губернським земством: 50-крб на книги; 100 крб асигнувати на відкриття бібліотек читалень. ; 120 крб для оренди приміщення;на придбання шаф для книг -30-крб; 120-крб на зарплатню завідувачу, та внести ці кошти в кошторис земства.(5)

В марті місяці 1911 року  завідувач Тростянецькою народною бібліотекою священик Федоров сповістив земське керівництво, що Микола Карпович Метциг завідуючий головною конторою Л.Є. Кеніг — Нащадки виявив бажання щорічно жертвувати для Тростянецької народної бібліотеки на поповнення книг на суму 60 карбованців. За що земська управа висловила йому щиру подяку.(6) Наступним кроком в розвитку бібліотечної справи розглядається питання про відкриття в Тростянці та Боромлі районних бібліотек читалень, про це сповіщається в журналі земства за 1913 рік.  Бібліотека в селі Боромлі не мала окремого приміщення і знаходилась в школі. Для цього в 1913 році земство планує асигнувати 925 карбованців. При цьому плануеться розвивати бібліотечну мережу у всьому Охтирському повіту. В поточному 1913 році вирішено відкрити бібліотеки в Поляному, Ніцасі, Печинах, Кам’ецькому, Люджі, Верхо-Люджі, Криничному, Боголюбово та асигнувати на цей проект 2736 карбованців. Понад цих асигнувань земство просить ще додати 50 карбованців для, введення карткової системи звітності , щоб легше було вести   статистику

 Харківські губернські збори постановили, що Харківська бібліотечна мережа повинна складатися:
1. З мережі шкільних бібліотек які повинні бути в кожному шкільному окрузі, (під шкільним округом розуміються територія округою три версти, де знаходиться одна або декілька шкіл).                                                                                           

  2. З мережі бібліотек підвищеного типу, районних бібліотек які являтимуться доповненням та розвитком діяльності бібліотечної системи. Районна бібліотека читальня являється вищою ланкою в бібліотечній мережі. Задача районної бібліотеки обслуговувати той населений пункт де знаходиться бібліотека, постачати в народні бібліотеки книги більш серйозного характеру, для більш освідченого населення в районі, які потребують більш підвищеного рівня які є у звичайних бібліотеках. Служити центром об’єднання, організації просвіти місцевого населення.  Для правильної організації бібліотечної справи губернське земство запропонувало в районних бібліотеках ввести посаду завідувача. Завідувач повинен мати освіту не нижче учительської семінарії, бути ознайомлений з бібліотечною справою, науково-популярною та народною літературою. Повинен більшою мірою стати керівником в бібліотеці помічником читачів.  Завідувачу необхідно виділити зарплатню не нижче вчителя з всими правами земських штатних службовців. Та квартирне забезпечення грішми або натурою.  Тільки після надання всіх вимог можна пред’явити завідувачу підвищені вимоги.                                                                                                                             3. Відкривати бібліотеки в найбільш сприятливий час для народу. Також і народні бібліотеки.                                                                                                                                                    4.Допомагати особисто завідувачам сільських народних бібліотек вказівками.  Порадами в веденні бібліотечної справи.                                                                                                                              5.Залучати населення до бібліотек, та різними заходами сприяти розвитку їх діяльності.                                                                          

 6. Сприяти організації районних нарад бібліотекарів для встановлення кращих способів обміну та видачі книг заради задоволення потреб читачів.  Окрім цього такого бібліотекаря можна залучити до завідування музеєм, до організації та обслуговування різних видів позашкільної освіти. (7)
                                               

Правила

                                                                                                                                                                                    

Про народні бібліотеки при нижчих навчальних закладах відомства міністерства народної просвіти.
1.Народні бібліотеки при нижчих навчальних закладах можуть організовуватись в містах, шкільними та народними піклуваннями, а також приватними товариствами та людьми.                                                  

2.Народні бібліотеки відкриваються з дозволу власників навчальний закладів та дозволу училищних рад.  

 

3.Засновані таким чином народні бібліотеки при нижчих навчальних закладах надходять в розпорядження цих закладів.            

 

4.Поповнення бібліотек книгами та періодичними виданнями понад норм які потребують навчальні заклади та на кошти навчального відомства допускаються тільки шляхом пожертвування товариствами та людьми, не інакше як по особливо підписаному дарувальником книг та періодичних видань після перегляду інспектора народних училищ.                                                                                                                             

5. Народні бібліотеки складаються з книг та періодичних видань допущених навчальним комітетом при міністерстві народної просвіти (або училищною радою при Св. Синоді).  В кожну народну бібліотеку доставляються видані міністерством народної просвіти списки книг допущених або рекомендованих училищною радою.                                                                                                          

6. Відповідальність за дотримання правил викладених в попередньому пункті покладається на завідувача бібліотекою, а контроль здійснює директор училища або інспектор.(Вилучені з бібліотеки книги які признані непригодні для використання, повертаються дарувальнику)                                                           

 7.Завідуваня бібліотекою при навчальних закладах покладається інспектором народних училищ на викладача цього училища або на іншу особу з дозволу директора цього училища.                                                

8. Завідувачу видається повний список книг та періодичних видань з позначенням повної назви, ім’я автора, року випуску, видавництва, а також з відміткою з дозволом користування для народних бібліотек.                                                                                 

9.Порядок видачі книг визначається завідувачем бібліотекою з дозволу інспектора народних училищ.                                                                                                                           

10. Користування книгами в народних бібліотеках безоплатно.                                                                                                                       

11.Загальний нагляд над усіма бібліотеками при народних училищах покладається на директорів інспекторів народних училищ на повітові училищні ради. Їм же надається право на ревізії та в випадку потреби прийняття заходів при невиконаних вищевикладених правил.
3.07.1912 р. Директор департаменту народної просвіти І.Воронцовський.  (підпис) (8)

• 

• 

В статистичному звіті Охтирського земства за 1915 рік повідомлялося. що в Охтирському повіті на кінець 1915 року працювало 30 публічних народних училищних бібліотек. З них 8 були в окремих будівлях, на Тростянеччині це в Більці, Дерновій, Жигайлівці,  Камянці, Криничному. В решті бібліотеки знаходились в училищах. В доповідях наданих завідуючими бібліотек за минулий рік в бібліотеках налічується 23704 книги різного змісту, бібліотеки відвідали 5132 читачі, їм було видано 35166 книг.(8)

Джерела:

1.Журнал Охтирського повітового земства 1895 рік.                       

  2. Журнал Охтирського повітового земства 1902 рік                                                                                                                        

  3.  Журнал Охтирського повітового земства 1903 рік                                                                                           

4. Журнал Охтирського повітового земства 1913 рік                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

5.  Журнал Охтирського повітового земства 1911 рік                                                                                                                              

6. Журнал Охтирського повітового земства 1913 рік                                                                                                                           

7.  Журнал Охтирського повітового земства 1915 рік                                                                                                           

8 .ДАСО ф 759 оп 2 с 821 ст 225-226 

9.СОКМ 1Кн-26239 Пи-9281, Пи-9282

10.  ДАСО ф 759 оп 2 с 821 ст 300

11. ДАСО ф 759 оп 2 с 821 ст 264                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

Волею долі Київська виставка, що почалась 29 травня  1913 року, стала однією з останніх в Російській Імперії. Через рік почалась перша світова війна, яка «відклала» всеросійські огляди на невизначений час, а потім і події 1917 року, які поховали їх остаточно. Тим часом, учасники останній передвоєнний рік сприймали зовсім по-іншому – як перед день стрімкого злету російської промисловості і торгівлі, укріплення позицій країни на світовому ринку. невипадково головною метою виставки в Києві було оголошено сприяння оновленню економічного життя Росії. Загальна площа території виставки була  26 акрів. До початку подій тут були розміщені 132 виставкові павільйони та 62 павільйони побудовані  для різних цілей. Участь у виставці взяли участь представники з Санкт-Петербурга та Москви, Харкова та Одеса, Єкатеринбург, Баку, Ревеля і Риги, Варшава та Лодзі,  участь  в виставці взяло й багато іноземців — британці, німці, французи, шведи, американці. 15 жовтня 1913 році виставка була закрита. Зрештою, тільки кількість окремих відвідуванням становила  більше мільйона відвідувачів, не рахуючи 172 тисяч учасників організованих екскурсії.(1)

Не оминув цю видатну подію й тодішній володар Тростянецьких земель Ю.Л.Кеніг. Зокрема Кеніги брали участь у всіх виставках на теренах тодішньої Російської імперії і навіть за кордоном. На всіх виставках отримували нагороди вищого гартунку. На Київській виставці павільйон Кеніга був представлений як завжди в повному обсязі виробленої продукції в Тростянцькій та Гутянській економія підприємства «Л.Є.Кениг-наследники» та лісному господарству цих маетків.

На всеросійську сільськогосподарську виставку в Київ Ю.Л.Кеніг прислав експонати лісного господарства з оббох маєтків Тростянецького і Гутянського, і розставив їх залежно від характеру як.всередині так і зовні павільйону. Тут були саженці хвойних порід, якими засаджувались ви рублені площі листяного ліса, також були знаряддя та інструменти які використовують при лісокультурних роботах та при розробці ліса. Чільне місце серед експонатів Кеніга займали обрубки(колоди) різних порід дерева з Тростянецьких лісів, смаком розташовані на полчназ серед саженців. На проти входу в павільйон лежалт дубові клепки ы обіддя. А на видному місці стояли дубові й ясенові дошки які дивували відвідувачів виставки своєю шириною.

Збереглось фото того часу експонату дубової колоди яку підготовили на виставку в Київ. Дуб був вирощений в Тростянецькому  лісничестві на  дачі Красне. На фото дуб знаходиться на промисловій площадці Тростянцького лісопильного заводу перед відправкой на Київську виставку 1913 року, біля якого стоять директор Тростянецького лісопильного заводу Єккман та торговий представник з міста Тверь П.І.Новіков. Такі експонати виростила Тростянецька земля.

Въ двадцати пяти перстахъ на сѣверо-востокъ отъ г, Ахтырки, на небольшой рѣчкѣ Люджѣ, впадающей въ Ворсклу, стоитъ село Люджа. Село раскинулось по обѣимъ сторонамъ рѣчки, а за селомъ на правой сторонѣ его на нѣсколько десятковъ верстъ стоитъ густой лѣсъ со множествомъ растущихъ грушъ. Въ самомъ почти центрѣ села, на правомъ берегу рѣчки стоитъ небольшая деревянная церковь во имя чудотворцевъ, цѣлителей безсребренниковъ Косьмы и Даміана, съ сѣвера и востока плотно примыкаютъ къ церковной оградѣ сады мѣстныхъ обывателей, соединяющіеся за селомъ съ плотнымъ лѣсомъ. Начало заселенія Люджи было между 1660— 1670 годами и первые обыватели ея были боярскія дѣти московскаго царства. Это доказываютъ межевыя записи тѣхъ годовъ. Кто, и почему далъ поселку боярскихъ дѣтей названіе Люджа, неизвѣстно, но въ актѣ 1686 года онъ называется уже селомъ Старая Люджа. Потомки боярскихъ дѣтей, нынѣшніе обиватели Люджи, всѣ составляютъ люджанское общество государственныхъ крестьянъ, числомъ 415 мужчинъ и 404 женщипъ. Въ составъ Люджанскаго общества и прихода входитъ еще деревня Вёрхолюджа съ 386 душ. муж. п 409 жен. населенія. Съ добавкою 42 человѣкъ отставшихъ и безсрочно отпускныхъ нижнихъ военныхъ чиновъ съ ихъ женами и дѣтьми, люджанскій приходъ состоитъ изъ 843 душ. муж, и 866 жен. пола. Всѣ они великороссы, православнаго вѣроисповѣданія; раскольниковъ между ними нѣтъ. 

Общее занятіе жителей прихода—земледѣліе. Нѣкоторые же изъ нихъ въ лѣтнее время уходятъ въ разные южные губерніи на полевыя работы. Но, кромѣ хлѣбопашества, люджане и верхолюджане каждый годъ съ 29 августа до половины сентября цѣлыми семьями выѣзжаютъ въ окрестные лѣса и собираютъ тамъ лѣсныя груши.

Грушевое дерево считается здѣсь заповѣднымъ: никто его не рубитъ ни на какую нужду. Собравши, сколько сможетъ, каждая семья грушъ, сушитъ ихъ тамъ-же въ лѣсу на особо устроенныхъ сушкахъ и уже въ глубокую осень высушенными привозитъ домой. Этотъ промыселъ даетъ мѣстнымъ жителямъ подъ часъ доходъ порядочный. Они высушиваютъ грушъ въ теченіе лѣта тысячъ до двадцати пудовъ и продаютъ ихъ частію на мѣстѣ покупщикамъ изъ отдаленныхъ губерній, а частію сами свозятъ въ Харьковъ и другія мѣста далеко южнѣе Харькова, напр. въ губерніи екатеринославскую и херсонскую.

По вѣдомости 1680 года, первый храмъ въ Люджѣ во имя Козьмы и Даміана построенъ былъ въ 1675 году и для причта его отведено тогда-же 40 четвертей земли, т. е. 60 десятинъ; но эта земля перешла потомъ въ руки прихожанъ.

Въ 1680 году дана была выпись изъ межевыхъ книгъ князя Петра Хованскаго на 30 четвертей, т. е. 45 десятинъ съ сѣнными поносами, но и это количество въ послѣдствіи уменьшилось до 33 десятинъ.

На мѣсто обветшавшей первой церкви въ 1760 г. построена другая, та къ-же Косьмо-Дамьяновская, и по благословенію преосвященнаго Іоасафа, Епископа бѣлоградскаго и оболоскаго, освящена 21 мая 1760 года, вольковскаго Троицкаго монастыря игуменомъ Варлаамомъ Колдяшепскпмъ съ люджанскими священнками Петромъ и Кодратомъ Ходскими.

Кто были священники первой церкви—неизвѣстно: но Фамилія Ходскихъ по-краііней мѣрѣ съ 1760 года шла рядомъ. Слѣдственно до 1840 года, оба были и храмоздателями двухъ церквей: втораго храма, построеннаго въ 1760 г., и нынѣшняго, построеннаго въ 1804 году. Въ постройкѣ сего послѣдняго храма принимали дѣятельное участіе оо. Прокофій и Іоаннъ Ходскіе, Петръ, Кодратъ и Іоаннъ Ходскіе и долѣе другихъ

священниковъ прежняго времени были на приходѣ и оставили память въ народѣ своею благочестивою жизнію.

Съ 1840 года въ Люджѣ приходскимъ священникомъ состоитъ Петръ Степановичъ Ковалевскій, при немъ дьячекъ Иванъ Ивановичъ Петровскій, на службѣ съ 1850 года, и пономарь Федоръ Григорьевичъ Федоровъ, на службѣ съ 1848 года.

Въ Люджѣ есть приходское училище, открытое, по распоряженію палаты государственныхъ имуществъ, въ 1844 году; училище то до послѣдняго времени зависѣло и получало содержаніе отъ палаты государ, имуществъ, а въ настоящее время оно перешло въ вѣденіе земства. Со времени открытія училища учителемъ въ немъ состоитъ приходскій священникъ Петръ Ковалевскій. Всѣхъ учащихся въ училищѣ 45 душъ, въ томъ числѣ мальчиковъ 30 и дѣвочекъ 15,

Кромѣ храмоваго праздника, который празднуется въ Люджѣ 1-го іюля и 1 -го ноября, къ мѣстнымъ праздникамъ можно причислить освященіе полей, по всходѣ засѣянныхъ пахатей. Для этого праздника избирается, обыкновенно, одинъ изъ воскресныхъ или праздничныхъ дней послѣ праздника Пасхи до Троици дня. Въ назначенное время собирается въ церковь очень много не только своихъ прихожанъ, но и сосѣднихъ жителей. Послѣ обѣдни прихожане съ св. иконами, крестами и Хоругвями и при нихъ священно- и церковнослужители съ пѣніемъ ирмосовъ изъ канона или догматиковъ, идутъ въ поле на разстояніе 5-ти и болѣе верстъ, гдѣ въ источникѣ освящается вода. По освященіи воды вся процессія выходитъ на возвышенное мѣсто, на засѣянную хлѣбомъ ниву, и тутъ начинается молебствіе Господу Іисусу съ Акафистомъ и колѣнопреклоненною молитвою. По окончаніи молебствія всѣ молящіеся подходятъ ко Кресту и  окропляются святою водою. За-тѣмъ прихожаее приглашаютъ пришедшихъ своихъ и чужихъ отдохнуть и раздѣлить хлѣбъ-соль, ими приготовленныя. Послѣ стола процессія отправляется въ обратный путь, а священникъ по дорогѣ кропитъ святою водою всходы хлѣбовъ.

Нѣкоторые изъ церковныхъ обрядовъ сопровождаются особенными народными обычаями, такъ на примѣръ: освященіе домовъ всегда бываетъ съ крестнымъ ходомъ изъ церкви до назначеннаго мѣста; самое же освященіе дома предваряется всегда панихидою объ умершихъ родныхъ. Послѣ молебна для освященія дома опять совершается заупокойная литургія, а послѣ оной провозглашается многолѣтіе хозяину дома и его семейству. Свадьбы такъ-же сопровождаются нѣкоторыми своеобразными обычаями. Женихъ, на-канунѣ брака, обязанъ доставить будущему тестю своему, печенаго хлѣба, соли, мясного и вина, всего въ выговоренномъ заранѣе количествѣ, для угощенія всѣхъ гостей въ домѣ невѣсты. Отецъ невѣсты, ни о чемъ не заботясь, самъ остается гостемъ на-канунѣ свадьбы своей дочери. По окончаніи пирушки на счетъ жениха, въ домѣ невѣсты, женихъ беретъ невѣсту въ свой домъ, и на другой день съ нею вѣнчается. По совершеніи брака, женихъ и невѣста со всѣми своими свадебными гостями идутъ изъ церкви прямо въ домъ приходскаго священника, гдѣ принимаютъ отъ него поздравленіе съ наставленіемъ и нѣкоторое угощеніе. Отъ священника всѣ идутъ въ домъ жениха: сюда является мать невѣсты съ разными подарками и ими обдариваетъ всѣхъ родныхъ и знакомыхъ жениха; мужчинъ кусками холста, или сшитыми изъ холста рубахами, а женщинъ головными уборами, сергами, монистами и разными мелочами. На другой день молодые и гости пріѣзжаютъ къ родителямъ невѣсты, которые на зтотъ разъ угощаютъ всѣхъ на своіі счетъ. Здѣсь-же собранные гости отдариваютъ молодыхъ, кто чѣмъ хочетъ и можетъ. Замѣчательно, что на свадьбахъ въ Люджѣ нѣтъ музыкантовъ; а всѣ молодые дѣвки и женщины припѣваютъ и, припѣвая, пляшутъ, (по поговоркѣ ихъ: свои языки, свои музыки). Но особенно замѣчателенъ въ нашей мѣстности свадебный обычай слѣдующій: если дѣвушка богатыхъ родителей и родители почему-либо не хотятъ выдать ее за бѣднаго, къ которому она однако привязана, или если невѣста бѣдна и родные не только не имѣютъ средствъ выдать ее въ замужество, но даже и одѣть, въ томъ и другомъ случаѣ невѣста рѣшается часто на рыскъ: выбираетъ изъ хорошаго дома молодаго человѣка, знакомится съ нимъ на улицѣ, и чрезъ нѣсколько времени говоритъ ему: «я къ тебѣ прибѣгу»; молодой человѣкъ соглашается. Тогда дѣвушка, выбравши удобный часъ, обыкновенно ночью, приходитъ къ нему

въ домъ съ большимъ узломъ, въ которомъ находится весь ея багажъ, и пробравшись въ избу, начинаетъ стучать и, шумѣть. Родители молодого парня .отъ шуму пробуждаются и увидѣвши, что неожиданная гостья сидитъ у нихъ въ домѣ, спрашиваютъ: за чѣмъ? Къ такому-то N. N. пришла, отвѣчаетъ гостя. Дѣлать нечего, волею или неволею надо принимать гостью Значитъ, это суженая. На другой день отецъ и мать молодаго парня отправляются къ родителямъ дѣвушки и тамъ послѣ крупныхъ между собою переговоровъ но-неволѣ рѣшаются устроить свадьбу. Не было еще примѣра, чтобы прибѣжавшую къ жениху невѣсту отсылали домой ни съ чѣмъ. Надо впрочемъ сказать, что подобные случаи свадьбъ бываютъ рѣдко. А между тѣмъ это обстоятельство служитъ не маловажною причиною того, что въ нашемъ приходѣ дѣвушки не остаются долго незамужними.

Здѣшний народъ—вообще трудолюбивый, предпріимчивый, энергичный и съ благородствомъ въ характерѣ, въ-особенности женщины.

Шинковъ въ Люджѣ и Верхолюджѣ при откупной, системѣ всегда было по одному; теперь же ихъ четыре: по два въ томъ и другомъ. Тѣмъ не менѣе пьяныхъ противъ прежняго бываетъ гораздо менѣе и нравственность народная замѣтно улучшается. Особенно чисто хранится дѣвство.

Незаконорожденпыхъ дѣтей во всемъ приходѣ, за послѣднее десятилѣтіе, было 10 душъ, именно: въ 1857 году 3, въ 1859 г. 2, въ 1863 г. 2, въ 1864 г. 1, и въ 1866 г. 2.

На чистоту нравовъ между прочимъ вліяетъ: отсутствіе фабрикъ и заводовъ въ приходѣ, отсутствіе ярмарокъ и базаровъ.

Возвышенная лѣсистая, здоровая мѣстность села, а частію и чистота нравовъ служатъ причиною того, что въ нашемъ приходѣ на 1709 душъ 49 душъ глубокихъ стариковъ, имепнс: одинъ 82 дѣдъ, 4 муж. и 1 женщ. выше 70, 25 муж. и 8 женщ. выше 60 лѣтъ.

Мірскіе сходы въ Люджѣ по большей части бываютъ шумны и нестройны. Это зависитъ отъ того, что, въ силу предоставленнаго права голоса каждому, многіе, не понимая сущности этого дорогаго права, думаютъ, что въ томъ оно и состоитъ, чтобы крикомъ и гамомъ поставить на своемъ. А сельскій староста изъ крайняго ли уваженія къ праву, заявляемому зычнымъ голосомъ, или же изъ желанія угодить міру (искатели популярности есть вездѣ), молчитъ и, молча, соглашается не съ разумною рѣчью здраваго смысла, а съ нужнымъ требованіемъ бойкихъ говоруновъ. Въ концѣ же концовъ, особенно если на сходъ попалось судебное разбирательство и староста и говоруны угощаются благороднымъ напиткомъ на счетъ обѣихъ судящихся сторонъ.

Священникъ Петр Ковалевский.

Джерело: газета Харківські Епархальні відомості №3 1869 рік.