В другій половині ХІХ ст. на території Слобідської України а також і по всій Російської імперії почали створюватись велика кількість жіночих православних монастирів. Процес утворення нових монастирів відбувався поетапно. Спочатку за бажанням і на кошти конкретної особи відкривалася богадільня або притулок для вдів та сиріт. Потім у новоутворених закладах встановлювалися правила черничного гуртожитку і після відповідного клопотання та указу Священного Синоду, вони перейменовувалася в громаду Громада – це новий для Слобожанщини тип монастиря, насельниці якого не пострижені в черниці, що робить його перехідним ступенем від мирського життя до черничного. Слідуючим етапом було надання громаді статусу монастиря гуртожиткового типу[1].
Будівля монастиря
Так в селі Семереньках Охтирського повіту заможним місцевим поміщиком , Охтирським купцем Павлом Олексієвичем Пелипцем було пожертвувано свої землі та кошти на будівництво монастиря. Павло Олексійович на той час мав в Дерновській волості 636 десятин орної землі, 155 десятин лісу[2] кузню[3]. Так в 1904 році була створена Казансько-Серафимівська громада при селі Семереньки Охтирського повіту.[4]. В центрі села недалеко від Миколаєвської церкви був збудований двоповерховий цегляний будинок монастиря, каплиця та будівлі для господарчих потреб. З архівних документів відомо що не тільки Пелипець жервував кошти на монастир. Так є прохання селянина села Мала Чернетчина Феодосія Прохоровича Панченко Арсенію Епіскопу Харківському і Охтирському. (мовою оригіналу.) Прошение ” По случаю исцеления от тяжелой болезни моей жены Анисии Панченковой от Чудотворного образа Святителя кровоточивого в селе Мала Чернетчина Сумского уезда, совершившеяся чудо в 1888 году. Я возумил искренне и неотложное желание увековечить память появления благодати и милости на нас Грешных Господом нашим Исусом Христом. В данную минуту я решил пожертвовать свой дом и усадебное место 20 кв. сажень на подворье Казанско-Серафимовской обителе при селе Семереньках Ахтырского уезда. В те что бы со временем была построена часовня с наименованием Спасо-Чудовская. 28 августа 1908 года”[5] В 1915 році Казанська-Серафимівська громада отримала статус монастиря гуртожиткового типу
На господарчому дворі Казансько-Серафимівського монастиря 1910 рік.
Черниці займались в обителі сільським господарством, шиттям одягу та іконописанням. Ця сторона діяльності виявлена серед жіночих монастирів Слобожанщини давала розвиток церковних мистецтв, іконописання. Воно існувало паралельно з офіційною академічною школою, яка забезпечувала потреби церкви в культових предметах в умовах значно зрослого монастирського будівництва. У іконописної майстерні Казанської-Серафимівського монастиря в 1911 р проходили послух семеро дівчат, а одна з них -Олена Линькова – крім занять живописом виконувала ще слухняність позолотниці .[6]. В монастирі в різні періоди було до 50 насельниць. Спочатку заснування монастиря настоятельницею була монахиня Серафима. Пізніше і до самого закриття настоятельницею була уродженка Сумського повіту Харківської губернії Рафаіла Никифоровна Молондеева.[7]. На кінець 1924 року в монастирі проживало 22 черниці віком від 32 до 69 років з різних куточків південної Росії.[8] З серпня 1919 року і до закриття, в монастирі служив ігуменом отець Ювіналій.(Г.М. Король )
ігумен Казансько-Серафимівського монастиря о. Ювіналій
Після Жовтневого перевороту Радянська влада відділила церкву від держави і поступово стала знищувати храми та монастирі. Така доля спіткала і монастир в селі Семереньки. Землі монастиря та його господарство привласнила собі новоутворена місцева сільськогосподарська артіль ім. Ульянова на чолі з тов. Кравченко. З початку 1924 року члени артілі заняли більшість будівель монастиря та монастирські землі. Черниці чинили спротив , але що Вони могли? Артіль наступала, проводила збори. Долучала керівників ліквідаційної повітової комісії . Про що свідчать документи того часу. Виписка з протоколу №7 ком. осередку членів артілі ім. Ульянова за 10.11.1924 року. ( мовою оригиналу) « …Во дворе артели находится резиденция женского монастыря, економическую мощь которого уничтожила Октябрьская Революция, но работа в обители духовного порабощенияя еще живет и ведется, монахини своей повседневной агитацией среди членов артели, культурный уровень которых весьма низок и с регилиозным дурманом еще не справляются.» [9].Після об’єднання артелі з комуною ім.Воровського, було образовано комуну ім.Ульянова. Монастир був ліквідований . З часом розібрана церква на території монастиря. Після комуни в будівлі монастиря довгий час розміщувався дитячій будинок. Зараз в бувшій будівлі монастиря знаходиться школа.
З самого початку 19 століття в селі
Тростянець діяла одна Благовіщенська
церква , але вона була значно віддаленною від центрального цвинтаря, що породжувало
деякі труднощі з процедурою відспівування померлих та здійснення обряду
поховання. При священнику Василю Олександровичу Федорову який на той час був
Благочинним по другому Епархіальному окрузі Охтирського повіту було
ініцюйовано будівництво усипальниці на центральному цвинтарі. Він заручився
підтримкою подішнього землевласника Тростянецьких земель Л.Є.Кеніга та прихожан.
І завдяки їхнім зусиллям було побудовано в селі Тростянець на
центральному цвинтарі кладбищенську церкву в ім’я Кирила та Мефодія. В документах в Харківському державному архіві
знайдено детальний опис подій того часу: (1) Сімнадцятого серпня 1884 року Благочинний
по другому церковному округу Охтирського
повіту, священник Благовіщенської церкви села Тростянця Василій Федоров надав рапорт Епіскопу
Сумському Генадію. В якому доповідав , що прихожани села Тростянець Охтирського
повіту разом з землевласником паном Кенігом бажають за свій рахунок побудувати
часовню на місцевому цвинтарі, для зберігання померлих перед похованням. Для цього
складений проект інженером А. Прядкіним,
який додаеться до рапорта. І ходатайствуємо перед Вашим Преосвященством дозволу
на здійснення данної справи. Епіскоп Генадій дав розпорядження , проект надати
на розгляд в губернський будівельний комітет. Будівельне відділення
губернського комітету на своєму засіданні 20.09. 1884 року затвердило
предоставленний прект усипальниці в селі Тростянець. І про своє рішення
повідомили в Харківську духовну консісторію.(2)
На засіданні
Харківської духовної консісторії 24 вересня 1884 року були присутні протоіреі
Т.Павлов, М.Лащенков, П.Солнцев,А.Дюков.
Слухали – відношення будівельного комітету за №889 про утверженння проекту
усипальниці на цвинтарі в селі Тростянець Охтирського повіту. Наказали –
мешканцям Тростянця згідно ходатайства Благочинного священника Василія Федорова,
дозволити за власні кошти влаштувати на приходському цвинтарі, по затверженному
Губернським будівельним відділенням
проекту усипальниці, про це повідомити Благочинного Федорова. І віддати проект
для здійснення будівництва.Але перш за
все доповісти про це Архіепіскопу Харківському і Охтирському Авросію,
для його благороссуд та затверження. Підписи чотрьох протоіреїв.(3)
Кладбищенська Кирило-Мефодієвська церква в с. Тростянець Охтирського повіту.(6)
Кошторис.
На цегельну усипальницю довжиною 10 аршин і шириною 7 аршинна на цвинтарі с.Тростянець
Матеріали та
робота
Кількість
Ціна крб.
Сума
Для
фундаменту цоколя і стін
Цегли для фундамента і цоколя довжиною 10.5 аршин шириною
7.5 аршин і висотою 2 аршина , 2.5 цеглини ,шт.
8200
Для стіни та франтонів 121 кв. аршин, в 2 цеглини
18280
Для сходів
1000
Для вистилки пола та потолка
3000
Для карнизів , колон, для груби з фундаментом
2500
На бій та висип
2000
35000
10,0
350
Вапно з доставкою. – чвертів
52,5
2,80
147
Для стелі
Матеріал : дуб довжиною 10 арш. товщ 5 в-вершків
2
4
8
Балки дуб довжиною 7 арш. товщ. 5.вер.
6
2
12
Обаполів дубових довжиною 4.5 арш.
48
0,20
9,60
Шалівки соснової для підшивки
50
0,30
15
Цвяхи.- фунтів
20
4,80
5,40
Дах
Стропила довжиною 7 арш товщиною 4вер.
12
1,50
18
Шалівки, в тому чіслі і для підшивки
70
0,30
21
Звязки для стропил довжиною 4 арш та товщиною 3ер.
6
0,50
3
Дошка соснова довжиною 7 ар товщиною 1вер
16
0,70
11,20
Заліза кровольного. пудів
18
3,50
63
Цвяхів для заліза та шалівки . фунтів
10
0,15
1,50
Фарби медянки . пудів.
1
16
Масла пісного
1
7
Сажі голанської . фунтів
2
0,10
0,20
Для
підмістків
Дерева дубового довжиною 7 арш товщиною
10
0,75
7,50
Лат осикових товщиною 1.5 ввер- шт
20
0,50
1
Обаполова дошка бракова
50
0,30
15
Для дверей
та вікон
Дошка дубова довжина 7 арш товщ 1.5 вершка
6
1
6
Дошка соснова товщ 1.5 вершка
4
0,85
3,40
Дошка соснова товщ 1 вершок
2
0,70
1,40
Скло листове
12
0,30
3,60
Заліза полосного
2
2,40
4,80
Заліза кровельного
1
350
Для решіток заліза квадротного в 1.2 дюйма, -пудів
3
2,40
7,20
Для груби; юшки -пар
1
1
Дверки
1
1,50
Дроту пічного. фунтів
2
0,20
0,40
Всього
741,20
Доставка
матеріала і робота
Перевозка цегли- 35 т.шт
1
35
Доставка піску і води
40
За кладку стін 35т.шт
3,50
122,50
Доставка лісного матеріалу
25
Теслярські роботи
40
Кровельні роботи з фарбуванням 18 п.м
0,60
10,80
Грабарська робота.копання фундамента
4,80
За фарбування всередені
2
За виготовлення 3 вікон та дверей
20
Всавка вікон навішування дверей
5,20
Кузнечна робота.решітки
6
Пічна робота
10
За постановку лісів
6
За вистелку полв та потолка, цегла
8
Хрест залізний визорочений
10
Всього
345,80
Непедбачені розходи
63,50
Разом
1150 крб.
Інженер Афанасий Прядкін.___підпис
. (4)
Новозбудовану кладбищенську церкву назвали на
ім’я Кирила та Мефодія,во була приписана до притчу Благовіщенської церкви . На
святкуванні 25-ї річниці пастерської служби в 1892 році в Благовіщенській
церкві, священник Федоров в своїй
промові відзначив свій вклад в побудову кладбищенської церкви і подякував
керівництво економії Кеніга за постійну та систематичну допомогу притчу
Благовіщенської церкви. Текст промови мовою орігіналу: «Я здѣсь только исполнялъ свой долгъ. При мнѣ
расширенъ и украшенъ настоящій храмъ; при мнѣ построена церковь на нашеть
кладбищѣ; по моему настоянію при нашей церкви содержится пѣвчихъ; два раза я
занимался устройствомъ зданія для нашей сельской школы; были и другія дѣла. Но
для всего этого мнѣ легко доставались средства. Не говорю уже о вашемъ
усердномъ посѣщеніи храма Божія, отчего увеличиваются его средства; не говорю
уже о вашихъ даже большихъ пожертвованіяхъ на нужды храма изъ вашихъ скудныхъ
средствъ;—это такъ и быть должно. Этотъ храмъ—вашъ храмъ, а вы—его прихожане;
этотъ храмъ—домъ Божій, устроенный у васъ для вашего спасенія. Въ немъ молились
ваши предки, молитесь вы, и будутъ молиться ваши потомки. Ваше усердіе къ храму
свидѣтельствуетъ только о томъ, что вы дѣйствительно добрыя чада церкви
Христовой. Да благослогословит Васъ Господь Богъ! Но я долженъ сказать, что во
всѣхъ означенныхъ дѣлахъ большую помощь оказывалъ мѣстный землевладѣлецъ г.
Кенигъ *. Напримѣръ: при расширеніи настоящаго храма, і украшеніи и недавнемъ
ремонтѣ недостаточно было общественный и церковныхъ средствъ; этотъ недостатокъ
средствъ (значительный) покрылъ г. Кенигъ; при постройкѣ церкви на кладбище; большую
половину расходовъ принялъ на себя г. Кенигъ; на содержаніе хора пѣвчихъ при
церкви онъ ежегодно выдаетъ значительную часть средствъ, а школа устроилась
только на его счетъ Позволяю себѣ отъ себя и отъ васъ, прихожане, выразить
глубочайшую признательность его превосходительству Л. Е. Кенигу за все то
добро, которое онъ намъ сдѣлалъ. А теперь возблагодарим Господа Бога, столь
благодѣющаго намъ, за всѣ благодѣянія, нам дарованныя, и помолимся Ему, чтобы
Онъ—Всеблагій—и въ будущемъ не оставилъ насъ своими милостями, сохранилъ бы нам
добродѣтели и избавилъ насъ отъ всякихъ семейныхъ и общественныхъ бѣдствій и въ
день кончины нашей оградилъ-бы нас Своимъ милосердіемъ и на страшномъ судѣ
Своемъ не осудилъ- бь насъ по дѣламъ нашимъ».(5)
На привеликий жаль ця церква простояла недовгий час . В буремні 20-30роки ХХ століття. коли гоніння та репресії з боку держави до церкви набрали найбільшого розмаху іі спіткала доля як і багатьох храмів Тростянетчини. Вона була розграблена та зруйнована до останньої цеглини.
Пояснення:
1 аршин = 71,12 см
1 вершок = 44,45 мм
1 фунт = 0,40951241кг
1 пуд = 16,38 кг.
1 чверть = 12 пудів.
Джерела:
1.Самойлов. І. «Справочна книга Харківської Епархії»
1904 р.
2.ДАХО ф40оп62 сп907
3. ДАХО ф40оп62 сп907
4 ДАХО ф40оп62 сп907
5.журнал “Вера и Разум” №5 за 1892 рік
6. Фото церкви кн4924 ф 1852 місце зберігання СОКМ.
фото Стефана Таранушенка. (з книги Памятки архітектури Слобідської України. Харківський приватний музей міської садиби. Харків 2011р)
У справах Консисторії вказано, що в 1729 р. Архангело-Михайлівський храм вже існував в селі Радомля.(1) При переписі Хрущова в 1732 році в храмі був священик Макарій Іванов, диякон Василій Степанов при церкві була школа. Храм був дерев’яний без дзвіниці.(2) 20 жовтня 1805 року в Охтирське духовне правління надійшов рапорт благочинного від Тростянецького церковного округу ієрея Федора Гнедича. – При огляді храмів у своєму окрузі в селі Радомля поміщиків Якубинських в Архангело –Михайлівській дерев’яній церкві від гниття дах має значні протікання під час дощової погоди. Протікання є не тільки всередині «неба», а й перед Царськими воротами іконостаса, а також над престолом де веде службу священик. Про ветхість цієї церкви не раз дорікав благочинний поміщикам села, але вони не зважати на це, відповідали що намірені побудувати цегляну церкву і не тратити марно матеріал на ремонт старої дерев’яної, а використати його на нову цегляну церкву. Що стара дерев’яна церква приходить в такий руйнівний стан й може представляти загрозу при службі священику та парафіянам, благочинний доповів в духовне правління.. Після цього докладу 10 січня 1806 року духовна консисторія через депутата від сільського старости села Радомля, на підставі ветхості Архангело Михайлівської церкви постановила провести ґрунтовне розслідування й передати матеріали розслідування в консисторію. При обстеженні підтвердилися всі факти викладені в докладі благочинного Ф.Гнедича. Також в консисторію повідомили що поміщики Якубинські вже готовлять матеріал для нової церкви, лісоматеріали та 50 тисяч штук цегли. А ще вони виділять муляра з громади та двох помічників для будівництва. Після тривалого листування, Охтирське духовне правління дало висновок : Оскільки поміщики села Радомля Якубинські матеріально спроможні побудувати у своєму селі нову кам’яну церкву, то засвідчити через Охтирський земський суд і потребувати від приходу про обов”язкову розписку. Що вони підготовлять на протязі трьох років всі матеріали для будівництва і тільки тоді Духовне правління підготовить доклад Його Преосвященству Епіскопу Слобідсько-українському та Харківському Христофору (3). Нова Архангело- Михайлівска церква побудована в 1811 році стараннями поміщика Олексія Тимофійовича Якубинського, кам’яна, з дерев’яною дзвіницею, обтинькована усередині та зовні, огорожа навколо церкви кам’яна побудована разом з церквою. Відстань до Харкова 129 в. від найближчого почтово-телеграфного відділення села Тростянець 4 версти. Землі пахотної 33 десятини. парафіян ч.п 375 д. і ж.п. 370 д. Священик по штату не положений, обслуговує прихід священик Благовіщенської церкви с. Тростянець, школи та піклувальників немає до церкви відноситься хутір Машкове. Церковний староста селянин Іван Крупчан з 1903 р. . У нинішньому храмі зберігається: Євангеліє Л. п. 1650 р., кольорова Тріодь Чернігівської п 1685 р., Молитвослов М. п. 1689 р., требник “святої пам’яті Петра Могили, митрополита київського”, Л. п. 1699 р., Октоїх М. п. 1727, Часослов К. п. 1742 р.. В ній один престол на ім’я Архангела Михайла, святкувався 8 листопада.(4)
фото Стефана Таранушенка. (з книги Іконостаси Слобідської України. Харківський приватний музей міської садиби. Харків 2011р) фото Стефана Таранушенка. (з книги Іконостаси Слобідської України. Харківський приватний музей міської садиби. Харків 2011р)
До 1914 року була приписана до Благовіщенської церкви села Тростянець. Указом синоду від 12.09. 1914 року за No 15310 обернена в самостійну. По штату належить священик та псаломщик. Зарплатня священика 300 крб псаломщика 100 крб.Пахотні землі здаються в оренду за що отримується дохід у 250 карбованців в рік. Церкві належить дерев’яна обкладена цеглою сторожка в огорожі церкви та кам’яний будинок священика побудований Юлієм Леопольдовичем Кенігом що також належить церкві. В 1914 році в храмі священик Євгеній Петрович Архангельський, псаломщик Іван Васильович Капустянський, староста Єрмолай Данилович Таран. На 1914 рік парафіян з Радомлі та х.Машково 995 душ.(5)
Біля Архангело-Михайлівської церкви.
Священики Архангело Михайлівської церкви : 1732 р.- Макарій Іванов 1753 р.-Афанасій Якубович 1807 р. -Ладенков Гаврил Омелянович 1848 р.- Григорій Левицький. 1858 р. -Михайло Гнедич. 1898 р. -Федоров Василь Олександрович Радомля с. Архангело-Михайлівска. Охтирского п. 2-й благочин.округ священник приписана до Благовещінської ц. с.Тростянець 1898 р. -Яновский Александр Васильович Радомля. Архангело-Михайлівская Охтирского п. 2-й благочин.округ священник приписаний до Благовещінської ц. с.Тростянець.
1914 р. – Євгеній Петрович Архангельський 1924 р.- Корнєєв Микола Іванович. В 1927 році в храмі вів службу Ієромонах Иоасаф (Черченко) народився в 1882 на хуторі Нужновка Скороднянского повіту Білгородської губернії у бідній селянській сім’ї. У юності думав одружуватися, але наречена померла і він пішов на Афон. На горі Афона його благословили їхати в Росію. Приїхав в Суздаль в Спасо-Евфимиев монастир, де тоді трудився відомий старець Стефан (Підгірний). Після кончини Стефана і революції проживав в будинку на хуторі та в селі Тростянець Сумській області. Приблизно у 1927 руко покладений в ієромонаха Єпископом Варлаамом (Лазаренко). Владика за весь час висвятив 24 священики для громад “стефановців”. Священик Иоасаф служив Архангело-Михайлівській церкві в селі Радомля. У 1930 почалися арешти й він сховався на Донбасі. В 40-х роках був репресований та засуджений на 10 років таборів. (6)
Священник Черненко.
В тридцятих роках храм закрили, потім він з 1932 року був пристосований колишнім колгоспом ім. Куйбишева під склад мінеральних добрив.Належного утримання та ремонту в приміщенні колишнього храму не проводилося, тому він руйнувався.
Радомлянська Архангело-Михайлівська церква 1950 рік.
А 1971 році була подана заява від Криничансьного голови виконкому сільської ради, в яку в той час входило село Радомля про аварійний стан будівлі церкви на до Тростянецького райвиконкому. Тростянецьким райвиконкомом була створена комісія в складі : ст. інженера Тростянецького районного сільськогосподарського управління, головного інженера Тростянецького районного МСУ-3, головного архітектора району та голови виконкому Криничанської сільської ради? які після огляду надали акт слідучого змісту. – фундамент дав нерівномірну осадку від чого в стінах з’явились тріщини. З тієї ж причини дверні арки просіли та дали тріщини. Дерев’яні подушки між верхніми частинами колон та карнизів прийшли в непридатність й можуть розрушитись.Загальна міцність цегляної кладки порушилася зважаючи на втрату міцності цегли. Будівля для подальшої експлуатації непригодна та підлягає зносу. Влітку 1972 року церкву було підірвано.(7)
Зараз на місці храму стоїть пам’ятний хрест.Та проходить хресна хода на храмове свято від місця де стояла Архангело-Михайлівська церква до Благовіщенського храму Тростянця.
Хрест на місці де знаходився Архангело – Михайлівський храм. 2016 р.
Джерела:
1. Филарет (Д.Г. Гумилевский) «Историко-статистическое описание Харьковской епархии»
Подія яка відбулась в Тростянці в 1892 році, а саме святкування 25-річниці служби в Тростянецькому Благовіщенському храмі його настоятеля отця Василія (Василія Олександровича Федорова) була описана в філософсько-богословському журналі “Вера и Разум” який видавався Харківською єпархіею. Цей опис відкриває деякі невідомі сторінки з життя Тростянця в ті часи. Опис друкується мовою оригіналу.
Благовіщенська церква
— 26
сентября текущаго (1892) года въ селеТростянцѣ, Ахтырскаго уѣзда, происходило
рѣдкое въ приходской жизни торжество: чествовалось 25-тилѣтіе пастырскаго служенія при Тростянецкой
Благовѣщенской церкви священника о. Василія Александровича Федорова,
благочиннаго 2-го округа Ахтырскаго уѣзда. И вообще 25 лѣтъ многотруднаго
служенія каждаго пастыря, съ честію проходившаго это служеніе, невольно
внушаютъ чувства уваженія предъ такимъ пастыремъ, и далеко не каждому
священнику вы-падаетъ жребій дожить до такого времени, а тѣмъ болѣе — получить
достойное возмездіе и глубокую признательность отъ прихода за свою
дѣятельность; но на почтенномъ юбилярѣ — отцѣ Василіи—не только все свершилось
для достойнаго чествованія съ великою честію пройденнаго имъ служебнаго
поприща, но и все торжество юбилея, по своей задушевности и искренности,
превзошло всѣ ожиданія. Празднованіе началось съ вечера 25 сентября въ
сослуженіи трехъ священниковъ и двухъ діаконовъ. Мѣстный хоръ пѣвчихъ,
выдающійся и необычный для сельскаго храма по своей правильной и строгой
организаціи, исполнявшій въ это время особенно стройно и умилительно всѣ
положенныя пѣснопѣнія, торжественное и проникнутое живым глубокимъ религіознымъ
чувствомъ служеніе юбиляра съ сонмомъ священно-служителей, красота и благолѣпіе
богатаго и рѣдкаго для села Тростянецкаго храма, — все это видимо дѣйствовало
на души не однихъ простолюдиновъ, собравшихся въ великомъ множествѣ помолиться
вмѣстѣ съ своимъ любимымъ батюшкою—отцомъ Василіемъ. Но особенною торжественностію
сопровождалось на другой день, въ самый праздникъ, служеніе литургіи, которую
совершалъ юбиляръ съ восемью священниками своего округа и тремя діаконами. Въ
обычное время литургіи память св. Іоанна Богослова, Апостола любви, юбиляръ
почтилъ задушевнымъ и выразительнымъ поученіемъ о характерѣ христіанской любви,
ея не обходимости и значеніи ея въ жизни общества, семьи и государства.
Поученіе это, изложенное на основаніи ученія ап. Павла о любви вообще (2 Кор.
гл. 13), и особенно — на основаніи глубокаго ученія ап. Іоанна Богослова о
христіанской любви, характерѣ и значеніи для людей (1 Іоан. гл. 2, 8—Ц; гл. –
стт. 7—10 и 20 и др.). при развитіъ главнаго положенія втомъ, что любовь христіанская
должна простираться даже на враговъ (Лук. 6, 32—35 и Ме. 5 44—45) и что тогда
только возможно въ человѣческихъ обществахъ
согласіе, единодушіе, мнимная уступчивость, а отсюда и преуспѣяніе во всей
жизни,—і невольно наводило на мысль объ его глубокой связи съ празднуемы-
событіемъ въ жизни юбиляра и было выслушано всѣми молящими съ напряженнымъ
вниманіемъ. Не смотря на то, что служеніе литургіи началось лишь къ 11-ти
часамъ дня и продолжалось до часу, храмъ былъ буквально переполненъ молящими среди
которыхъ находились не только православные—служащие при громадной Тростянецкой
главной конторѣ и сахарномъ заводѣ мѣстнаго землевладѣльца, ст. сов. Л. Е. Кенига, по были й протестанты во главѣ съ
уполномоченнымъ Кенига, Е. А. Шульце. Все это ярко свидѣтельствуетъ о той любви, уваженіи и преданности, которыя
стяжалъ о. Василій даже среди инославных христіанъ своими рѣдкими, высокими
душевными качествами истиннаго миролюбія, снисходительности, благожелательности,
душевной простоты и готовности помочь каждому словом и посильнымъ дѣломъ. Какъ
прихожане, такъ и окружное духвенство въ этотъ день соревновались въ
выраженіяхъ любви и уваженія къ своему духовному отцу, начальнику и руководителю!
Такъ, послѣ литургіи, предъ началомъ благодарственнаго молитвии представители
отъ прихожанъ поднесли отцу Василію масивный (въ 100 золоти.) чистаго золота
наперсный крестъ, тонкой и изящной работы при слѣдующемъ адресѣ: «Ваше Высокопреподобіе, многоуважаемый отецъ Василій!
Сегодня соверш лось 25 лѣтъ со дня рукоположенія Васъ въ священническій сан къ
нашей Тростянецкой Благовѣщенской церкви. Всѣ мы были свидѣтелями пройденнаго Вами
служенія, которое Вы обращали на пользу церкви и прихода, являя намъ собою
образецъ смеренія, трудолюбія, любви къ ближнему и другихъ высокихъ достоинствъ,
соединенныхъ съ великимъ званіемъ пастыря. Доказательством общаго расположенія
къ Вамъ всего населенія служітъ отголосокъ, раздающійся далеко за предѣлами
нашего прихода. Желая почтить Васъ въ этотъ знаменательный день, мы просили
Владыку разрѣшить намъ поднесеніе Вамъ наперснаго креста, съ правомъ носить
таковой по установленію. Просьба наша была милостиво и благосклонно принята
Архипастыремъ и удостоена его разрѣшеніемъ. Поднося Вамъ наперсный крестъ,
просимъ принять таковой, какъ свидѣтеіьство нашего къ Вамъ глубокаго уваженія и
признательности за Вашу многолѣтнюю полезную службу. Сердечно желаемъ, чтобы
Ваша пастырская дѣятельность продолжалась многіе годы на пользу Церкви и для
блага тѣхъ, которые въ нуждѣ всегда находятъ у Васъ добрый совѣтъ и слово
утѣшенія».
Л.Є.Кеніг
Чтеніе
адреса было выслушано при гробовой тишинѣ тысячной массы молящихся. Осѣнивъ себя
крестнымъ знаменіемъ и приложившись къ поднесенному св. кресту, юбиляръ
возложилъ его себѣ на перси и съ глубокимъ чувствомъ отвѣчалъ слѣдующее: «Сердечно
благодарю Васъ, прихожане, за драгоцѣнный для меня даръ. Этотъ святой крестъ я
считаю величайшею наградою за мою 25- лѣтнюю службу при настоящемъ св. храмѣ.
Вмѣстѣ съ тѣмъ, этотъ св. крестъ свидѣтельствуетъ о томъ, что между мною и Вами
существовали и существуютъ добрыя отношенія. Дѣйствительно: не обинуясь, могу
сказать, что я уже 25 лѣтъ пользуюсь Вашимъ вниманіемъ и расположеніемъ ко мнѣ,
и въ теченіе этого долгаго времени не было между нами никакихъ непріятностей.
Дай Богъ, чтобы эти наши добрыя отношенія и на будущее время оставались
неизмѣнными, чтобы и въ будущемъ существовали между нами братская любовь и
довѣріе. Этотъ св. крестъ, какъ знамя нашей св. вѣры, какъ символъ терпѣнія и
страданій, какъ орудіе нашего спасенія, нравственно обязываетъ меня тверже идти
по стези своего призванія, ревностнѣе и съ большимъ усердіемъ исполнять свои
обязанности. Готовъ и радъ все это исполнить и имѣю на то достаточно опыта. Но
будущее въ руцѣ Божіи. Духъ бодръ, а плоть немощна. Я уже приближаюсь къ тому
возрасту, когда не всегда можно надѣяться на свои силы, а тѣмъ болѣе ручаться
за нихъ. Для меня уже наступаютъ не годы зрѣлости, а годы старости, а потому въ
будущемъ на своей службѣ я часто, если только не постоянно, могу нуждаться въ
вашемъ снисхожденіи ко мнѣ; моя дѣятельность можетъ оказаться недостаточною,
скудною, если только этой недостаточности, этой скудости вы не пополните, не покроете
своею ко мнѣ братскою любовію. Любовь долготерпитъ, милосердствуетъ, не раздражается,
все покрываетъ, все переноситъ, любовь никогда не перестаетъ (1 Кор. 13, ст. 4,
7 и 8). На таковую любовь вашу я возлагаю свои надежды въ будущемъ. Если
находите, что я много полезнаго сдѣлалъ для церкви и прихода. Я здѣсь только
исполнялъ свой долгъ. При мнѣ расширенъ и украшенъ настоящій храмъ; при мнѣ
построена церковь на нашеть кладбищѣ; по моему настоянію при нашей церкви
содержится пѣвчихъ; два раза я занимался устройствомъ зданія для нашей сельской
школы; были и другія дѣла. Но для всего этого мнѣ легко доставались средства.
Не говорю уже о вашемъ усердномъ посѣщеніи храма Божія, отчего увеличиваются
его средства; не говорю уже о вашихъ даже большихъ пожертвованіяхъ на нужды
храма изъ вашихъ скудныхъ средствъ;—это такъ и быть должно. Этотъ храмъ—вашъ
храмъ, а вы—его прихожане; этотъ храмъ—домъ Божій, устроенный у васъ для вашего
спасенія. Въ немъ молились ваши предки, молитесь вы, и будутъ молиться ваши
потомки. Ваше усердіе къ храму свидѣтельствуетъ только о томъ, что вы
дѣйствительно добрыя чада церкви Христовой. Да благослогословит Васъ Господь
Богъ! Но я долженъ сказать, что во всѣхъ означенныхъ дѣлахъ большую помощь
оказывалъ мѣстный землевладѣлецъ г. Кенигъ *. Напримѣръ: при расширеніи
настоящаго храма, і украшеніи и недавнемъ ремонтѣ недостаточно было
общественный и церковныхъ средствъ; этотъ недостатокъ средствъ (значительный)
покрылъ г. Кенигъ; при постройкѣ церкви
на кладбище; большую половину расходовъ принялъ на себя г. Кенигъ; на содержаніе
хора пѣвчихъ при церкви онъ ежегодно выдаетъ значительную часть средствъ, а
школа устроилась только на его счетъ Позволяю себѣ отъ себя и отъ васъ,
прихожане, выразить глубочайшую признательность его превосходительству Л. Е.
Кенигу за все то добро, которое онъ намъ сдѣлалъ. А теперь возблагодарим
Господа Бога, столь благодѣющаго намъ, за всѣ благодѣянія, нам дарованныя, и
помолимся Ему, чтобы Онъ—Всеблагій—и въ будущемъ не оставилъ насъ своими
милостями, сохранилъ бы нам добродѣтели и избавилъ насъ отъ всякихъ семейныхъ и
общественныхъ бѣдствій и въ день кончины нашей оградилъ-бы нас Своимъ
милосердіемъ и на страшномъ судѣ Своемъ не осудилъ- бь насъ по дѣламъ нашимъ».
Рѣчь эта,
произнесенная громко, ясно и съ возраставшимъ одушевленіемъ, произвела сильное
впечатлѣніе на всѣхъ слушателей. Вслѣдъ за рѣчью было совершено благодарственное
молебень-приветствіе Господу Богу, послѣ котораго
юбиляръ, въ сопровожденіи всего сослужившаго ему духовенства и всѣхъ молящихся,
въ пред-несеніи двухъ иконъ, поднесенныхъ ему окружнымъ духовенствомъ,
отправился въ свой домъ раздѣлить съ гостями скромную трапезу. Въ отвѣтъ на
поднесеніе иконъ духовенствомъ округа, просившимъ видѣть въ немъ выраженіе
благодарности и признательности со стороны окружнаго духовенства къ юбиляру,
какъ къ доброму начальнику и руководителю, юбиляръ отвѣчалъ сердечною
благодарностію. Выразивши ту мысль, что онъ, по мѣрѣ силъ своихъ и разумѣнія,
старался исполнять свой долгъ по отношенію къ своимъ подчиненнымъ собратіямъ и
поступалъ всегда по совѣсти, что въ поднесеніи иконъ ему духовенствомъ округа
выразило къ нему довѣріе и любовь, и что между духовенствомъ сохранилось еще
согласіе, братолюбіе и единеніе, о. благочинный прибавилъ:«Но что я могъ бы
сдѣлать безъ вашего участія, безъ вашего содѣйствія и помощи? Ничего, или очень
мало. Одинъ въ полѣ—не воинъ. Никакой руководитель не можетъ достигать своихъ
цѣлей безъ помощи другихъ; никакой начальникъ не будетъ имѣть успѣха въ своихъ
распоряженіяхъ, если подвѣдомыя ему лица не будутъ въ точности ихъ исполнять.
Тамъ только могутъ быть порядокъ п успѣхъ, гдѣ «другъ друга тяготы носятъ».
«Мужіе же двоєдушній неустроени во всѣхъ путехъ своихъ», и «всякое царство,
всякое общество, всякое семейство, раздѣлившееся на ся, падаетъ и разрушается».
Будемъ-же молиться другъ за друга, да исцѣлѣемъ. Поднесенныя мнѣ вами эти св.
иконы позвольте мнѣ считать вашимъ благословеніемъ, благословеніемъ отцевъ и
братій. Вѣрую, что это благословеніе сугубо послужитъ къ моему благополучію и
укрѣпитъ мои силы въ будущей моей дѣятельности. Благодать по милость отъ Бога
Отца и Господа Іисуса Христа да пребываетъ всегда между нами».
Главная
причина искренняго и глубокаго уваженія духовенства къ о. Василію заключается
въ умѣніи о. Василія оставаться самымъ близкимъ и задушевнымъ товарищемъ, при
полномъ сохраненіи всѣхъ достоинствъ начальника и руководителя. Это и было
высказано въ заключительной рѣчи Бѣльчанскаго священника о. Василія Яновскаго,
въ которой онъ, обращаясь къ о. юбиляру, отъ лица всего духовенства, между прочимъ,
сказалъ: «Малѣйшія разногласія и недоразумѣнія какъ между членами причтовъ,
такъ и между причтами и прихожанами Вы своимъ мудрымъ совѣтомъ и наставленіемъ,
добротою и прямотою характера всегда умѣли такъ сглаживать и пресѣкать въ корнѣ,
что почти всѣ, являвшіеся к вамъ, какъ къ предсѣдателю благочинническаго
совѣта, с какой либо жалобой, выходили отъ васъ съ обѣщаніемъ и намѣреніе ;
начатое дѣло прекратить и окончить миромъ. Но блаженние-міротворцы, яко тій сынове Божіи нарекутся (Ме. 5, ст. 9).
Блаженнії,
прибавимъ отъ себя, достигшіе столь славныхъ дел пастыри—миролюбцы и много возлюбившіе,
поучающіе своимъ примѣромъ смиренномудрія и неуклоннаго исполненія требованій
сі его высокаго званія и возбуждающіе къ слѣдованію по ихъ стопам – намъ и
насъ—ихъ собраній…
