СЕЛО ЛЮДЖА, АХТЫРСКАГО УѢЗДА.

Въ двадцати пяти перстахъ на сѣверо-востокъ отъ г, Ахтырки, на небольшой рѣчкѣ Люджѣ, впадающей въ Ворсклу, стоитъ село Люджа. Село раскинулось по обѣимъ сторонамъ рѣчки, а за селомъ на правой сторонѣ его на нѣсколько десятковъ верстъ стоитъ густой лѣсъ со множествомъ растущихъ грушъ. Въ самомъ почти центрѣ села, на правомъ берегу рѣчки стоитъ небольшая деревянная церковь во имя чудотворцевъ, цѣлителей безсребренниковъ Косьмы и Даміана, съ сѣвера и востока плотно примыкаютъ къ церковной оградѣ сады мѣстныхъ обывателей, соединяющіеся за селомъ съ плотнымъ лѣсомъ. Начало заселенія Люджи было между 1660— 1670 годами и первые обыватели ея были боярскія дѣти московскаго царства. Это доказываютъ межевыя записи тѣхъ годовъ. Кто, и почему далъ поселку боярскихъ дѣтей названіе Люджа, неизвѣстно, но въ актѣ 1686 года онъ называется уже селомъ Старая Люджа. Потомки боярскихъ дѣтей, нынѣшніе обиватели Люджи, всѣ составляютъ люджанское общество государственныхъ крестьянъ, числомъ 415 мужчинъ и 404 женщипъ. Въ составъ Люджанскаго общества и прихода входитъ еще деревня Вёрхолюджа съ 386 душ. муж. п 409 жен. населенія. Съ добавкою 42 человѣкъ отставшихъ и безсрочно отпускныхъ нижнихъ военныхъ чиновъ съ ихъ женами и дѣтьми, люджанскій приходъ состоитъ изъ 843 душ. муж, и 866 жен. пола. Всѣ они великороссы, православнаго вѣроисповѣданія; раскольниковъ между ними нѣтъ. 

Общее занятіе жителей прихода—земледѣліе. Нѣкоторые же изъ нихъ въ лѣтнее время уходятъ въ разные южные губерніи на полевыя работы. Но, кромѣ хлѣбопашества, люджане и верхолюджане каждый годъ съ 29 августа до половины сентября цѣлыми семьями выѣзжаютъ въ окрестные лѣса и собираютъ тамъ лѣсныя груши.

Грушевое дерево считается здѣсь заповѣднымъ: никто его не рубитъ ни на какую нужду. Собравши, сколько сможетъ, каждая семья грушъ, сушитъ ихъ тамъ-же въ лѣсу на особо устроенныхъ сушкахъ и уже въ глубокую осень высушенными привозитъ домой. Этотъ промыселъ даетъ мѣстнымъ жителямъ подъ часъ доходъ порядочный. Они высушиваютъ грушъ въ теченіе лѣта тысячъ до двадцати пудовъ и продаютъ ихъ частію на мѣстѣ покупщикамъ изъ отдаленныхъ губерній, а частію сами свозятъ въ Харьковъ и другія мѣста далеко южнѣе Харькова, напр. въ губерніи екатеринославскую и херсонскую.

По вѣдомости 1680 года, первый храмъ въ Люджѣ во имя Козьмы и Даміана построенъ былъ въ 1675 году и для причта его отведено тогда-же 40 четвертей земли, т. е. 60 десятинъ; но эта земля перешла потомъ въ руки прихожанъ.

Въ 1680 году дана была выпись изъ межевыхъ книгъ князя Петра Хованскаго на 30 четвертей, т. е. 45 десятинъ съ сѣнными поносами, но и это количество въ послѣдствіи уменьшилось до 33 десятинъ.

На мѣсто обветшавшей первой церкви въ 1760 г. построена другая, та къ-же Косьмо-Дамьяновская, и по благословенію преосвященнаго Іоасафа, Епископа бѣлоградскаго и оболоскаго, освящена 21 мая 1760 года, вольковскаго Троицкаго монастыря игуменомъ Варлаамомъ Колдяшепскпмъ съ люджанскими священнками Петромъ и Кодратомъ Ходскими.

Кто были священники первой церкви—неизвѣстно: но Фамилія Ходскихъ по-краііней мѣрѣ съ 1760 года шла рядомъ. Слѣдственно до 1840 года, оба были и храмоздателями двухъ церквей: втораго храма, построеннаго въ 1760 г., и нынѣшняго, построеннаго въ 1804 году. Въ постройкѣ сего послѣдняго храма принимали дѣятельное участіе оо. Прокофій и Іоаннъ Ходскіе, Петръ, Кодратъ и Іоаннъ Ходскіе и долѣе другихъ

священниковъ прежняго времени были на приходѣ и оставили память въ народѣ своею благочестивою жизнію.

Съ 1840 года въ Люджѣ приходскимъ священникомъ состоитъ Петръ Степановичъ Ковалевскій, при немъ дьячекъ Иванъ Ивановичъ Петровскій, на службѣ съ 1850 года, и пономарь Федоръ Григорьевичъ Федоровъ, на службѣ съ 1848 года.

Въ Люджѣ есть приходское училище, открытое, по распоряженію палаты государственныхъ имуществъ, въ 1844 году; училище то до послѣдняго времени зависѣло и получало содержаніе отъ палаты государ, имуществъ, а въ настоящее время оно перешло въ вѣденіе земства. Со времени открытія училища учителемъ въ немъ состоитъ приходскій священникъ Петръ Ковалевскій. Всѣхъ учащихся въ училищѣ 45 душъ, въ томъ числѣ мальчиковъ 30 и дѣвочекъ 15,

Кромѣ храмоваго праздника, который празднуется въ Люджѣ 1-го іюля и 1 -го ноября, къ мѣстнымъ праздникамъ можно причислить освященіе полей, по всходѣ засѣянныхъ пахатей. Для этого праздника избирается, обыкновенно, одинъ изъ воскресныхъ или праздничныхъ дней послѣ праздника Пасхи до Троици дня. Въ назначенное время собирается въ церковь очень много не только своихъ прихожанъ, но и сосѣднихъ жителей. Послѣ обѣдни прихожане съ св. иконами, крестами и Хоругвями и при нихъ священно- и церковнослужители съ пѣніемъ ирмосовъ изъ канона или догматиковъ, идутъ въ поле на разстояніе 5-ти и болѣе верстъ, гдѣ въ источникѣ освящается вода. По освященіи воды вся процессія выходитъ на возвышенное мѣсто, на засѣянную хлѣбомъ ниву, и тутъ начинается молебствіе Господу Іисусу съ Акафистомъ и колѣнопреклоненною молитвою. По окончаніи молебствія всѣ молящіеся подходятъ ко Кресту и  окропляются святою водою. За-тѣмъ прихожаее приглашаютъ пришедшихъ своихъ и чужихъ отдохнуть и раздѣлить хлѣбъ-соль, ими приготовленныя. Послѣ стола процессія отправляется въ обратный путь, а священникъ по дорогѣ кропитъ святою водою всходы хлѣбовъ.

Нѣкоторые изъ церковныхъ обрядовъ сопровождаются особенными народными обычаями, такъ на примѣръ: освященіе домовъ всегда бываетъ съ крестнымъ ходомъ изъ церкви до назначеннаго мѣста; самое же освященіе дома предваряется всегда панихидою объ умершихъ родныхъ. Послѣ молебна для освященія дома опять совершается заупокойная литургія, а послѣ оной провозглашается многолѣтіе хозяину дома и его семейству. Свадьбы такъ-же сопровождаются нѣкоторыми своеобразными обычаями. Женихъ, на-канунѣ брака, обязанъ доставить будущему тестю своему, печенаго хлѣба, соли, мясного и вина, всего въ выговоренномъ заранѣе количествѣ, для угощенія всѣхъ гостей въ домѣ невѣсты. Отецъ невѣсты, ни о чемъ не заботясь, самъ остается гостемъ на-канунѣ свадьбы своей дочери. По окончаніи пирушки на счетъ жениха, въ домѣ невѣсты, женихъ беретъ невѣсту въ свой домъ, и на другой день съ нею вѣнчается. По совершеніи брака, женихъ и невѣста со всѣми своими свадебными гостями идутъ изъ церкви прямо въ домъ приходскаго священника, гдѣ принимаютъ отъ него поздравленіе съ наставленіемъ и нѣкоторое угощеніе. Отъ священника всѣ идутъ въ домъ жениха: сюда является мать невѣсты съ разными подарками и ими обдариваетъ всѣхъ родныхъ и знакомыхъ жениха; мужчинъ кусками холста, или сшитыми изъ холста рубахами, а женщинъ головными уборами, сергами, монистами и разными мелочами. На другой день молодые и гости пріѣзжаютъ къ родителямъ невѣсты, которые на зтотъ разъ угощаютъ всѣхъ на своіі счетъ. Здѣсь-же собранные гости отдариваютъ молодыхъ, кто чѣмъ хочетъ и можетъ. Замѣчательно, что на свадьбахъ въ Люджѣ нѣтъ музыкантовъ; а всѣ молодые дѣвки и женщины припѣваютъ и, припѣвая, пляшутъ, (по поговоркѣ ихъ: свои языки, свои музыки). Но особенно замѣчателенъ въ нашей мѣстности свадебный обычай слѣдующій: если дѣвушка богатыхъ родителей и родители почему-либо не хотятъ выдать ее за бѣднаго, къ которому она однако привязана, или если невѣста бѣдна и родные не только не имѣютъ средствъ выдать ее въ замужество, но даже и одѣть, въ томъ и другомъ случаѣ невѣста рѣшается часто на рыскъ: выбираетъ изъ хорошаго дома молодаго человѣка, знакомится съ нимъ на улицѣ, и чрезъ нѣсколько времени говоритъ ему: «я къ тебѣ прибѣгу»; молодой человѣкъ соглашается. Тогда дѣвушка, выбравши удобный часъ, обыкновенно ночью, приходитъ къ нему

въ домъ съ большимъ узломъ, въ которомъ находится весь ея багажъ, и пробравшись въ избу, начинаетъ стучать и, шумѣть. Родители молодого парня .отъ шуму пробуждаются и увидѣвши, что неожиданная гостья сидитъ у нихъ въ домѣ, спрашиваютъ: за чѣмъ? Къ такому-то N. N. пришла, отвѣчаетъ гостя. Дѣлать нечего, волею или неволею надо принимать гостью Значитъ, это суженая. На другой день отецъ и мать молодаго парня отправляются къ родителямъ дѣвушки и тамъ послѣ крупныхъ между собою переговоровъ но-неволѣ рѣшаются устроить свадьбу. Не было еще примѣра, чтобы прибѣжавшую къ жениху невѣсту отсылали домой ни съ чѣмъ. Надо впрочемъ сказать, что подобные случаи свадьбъ бываютъ рѣдко. А между тѣмъ это обстоятельство служитъ не маловажною причиною того, что въ нашемъ приходѣ дѣвушки не остаются долго незамужними.

Здѣшний народъ—вообще трудолюбивый, предпріимчивый, энергичный и съ благородствомъ въ характерѣ, въ-особенности женщины.

Шинковъ въ Люджѣ и Верхолюджѣ при откупной, системѣ всегда было по одному; теперь же ихъ четыре: по два въ томъ и другомъ. Тѣмъ не менѣе пьяныхъ противъ прежняго бываетъ гораздо менѣе и нравственность народная замѣтно улучшается. Особенно чисто хранится дѣвство.

Незаконорожденпыхъ дѣтей во всемъ приходѣ, за послѣднее десятилѣтіе, было 10 душъ, именно: въ 1857 году 3, въ 1859 г. 2, въ 1863 г. 2, въ 1864 г. 1, и въ 1866 г. 2.

На чистоту нравовъ между прочимъ вліяетъ: отсутствіе фабрикъ и заводовъ въ приходѣ, отсутствіе ярмарокъ и базаровъ.

Возвышенная лѣсистая, здоровая мѣстность села, а частію и чистота нравовъ служатъ причиною того, что въ нашемъ приходѣ на 1709 душъ 49 душъ глубокихъ стариковъ, имепнс: одинъ 82 дѣдъ, 4 муж. и 1 женщ. выше 70, 25 муж. и 8 женщ. выше 60 лѣтъ.

Мірскіе сходы въ Люджѣ по большей части бываютъ шумны и нестройны. Это зависитъ отъ того, что, въ силу предоставленнаго права голоса каждому, многіе, не понимая сущности этого дорогаго права, думаютъ, что въ томъ оно и состоитъ, чтобы крикомъ и гамомъ поставить на своемъ. А сельскій староста изъ крайняго ли уваженія къ праву, заявляемому зычнымъ голосомъ, или же изъ желанія угодить міру (искатели популярности есть вездѣ), молчитъ и, молча, соглашается не съ разумною рѣчью здраваго смысла, а съ нужнымъ требованіемъ бойкихъ говоруновъ. Въ концѣ же концовъ, особенно если на сходъ попалось судебное разбирательство и староста и говоруны угощаются благороднымъ напиткомъ на счетъ обѣихъ судящихся сторонъ.

Священникъ Петр Ковалевский.

Джерело: газета Харківські Епархальні відомості №3 1869 рік.

Радомля

Село Радомля виникло в кінці 17 століття. Перше письмовий спогад датується 1694 роком в копії виписок з Білгородського столу(Суперечка Боровенського воєводи з черкаськими сотниками про суд над розбійниками та інше) В 1696 році примежовано до Тростянця куплені полковником Івану Івановичу Перехрестовим землі у боярських дітей с. Люджа, у Радомлян і Бороменців, де «Побудували хутір Криничний, а« вільні черкаси прийшли та населили 50 дворів » У своїй книзі в 1857 ріці”Історико-статистичний опис Харківської єпархії” Філарет  Гумілевський описує : Що У княгині Софії Олексіївни Голіциной, якій о. Тимофій Надаржинський був предком, понині ціла наступна записка ПетраІ о. Тимофію: “пришли, не зволікаючи, до мене свого свояка, якщо є у нього крайня нужда мене бачити. Petrus”. Ця записка ніде не видана. Серед виданих листів Царевича Олексія Петровича  наступне: “Милостивий Государ Батюшка! Цього дня надвечір приїхав до мене батько наш духовний Тимофій і просив мене, щоб мені послати його лист до тебе Государеві з кур’єром таємно, не мешкав ні години. А сказав, що лист про найпотрібніші справи. І я той лист послав до тебе Государеві в цьому пакеті з умисним кур’єром; а його лист не підписаний. Син твій Олексій. З Преображенського сіла, 24 д. у вечору 1708″* (* Листи Царевича, Одеса, 1849, стор. 22). Одно лист пояснюється іншим і обоє пояснюють одно з найважливіших справ. Свояк, про якого говорить Цар, є Петро Яковлєв або Яценко, старанний агент Кочубея в доносі на Мазепу. Кочубей, рішивсь донести про зрадницькі задуми Мазепи відкрив підприємство своє полтавському полковникові Іскрі та родичеві Іскри, Спаському священикові Святайле. Цей останній дав раду відправити з доносом Петра Яценка, єврея, що хрестився, як людини розумної й добросовісної, і до того ж родича царському духівникові. Остання обставина важливо була тому, що посланий міг спожити царського духівника посередником при доповіді справи Паную. Записка Царя показує, що розрахунок Малоросів був вірний. На жаль, Петро не зовсім повірив доносу і доручив провести слідство покупним друзям Мазепи Головкіну і Шафирову. Про Яковлєва сказано було в рішенні їх : “Яценка звільнити, але з тим, щоб він ніколи не повертався в Малоросію”** (** Лист Петра Iк о. Тимофію не було відомо Маркевичу і тому є неточності. 2, 404. 405. 441. Сл. Скальковского Ист. новій Січі. ч. 2. стор. 18. Від 22 лютого 1710 р. Головкін вже писав про Яковлєва: “дати йому в Полтаві дворове місце зрадника Герцика та проти Полтави млинову греблю”. Закоренілий. Судиенка 2, 147).Царською грамотою 1710 р. Петру Яковлєву дана була в вотчину Радомля і вона понині знаходиться у володінні нащадків його Якубинских. За переписом Хрущова 1732 Охтирського полку підпрапорного Петра Яковлєва в селі Радомля всього дворів 49, хат 68, душ 198, поселені в тому селі малоросіян доходів грошових і протчім нічого не платять. піддані працюють по 2 дні на тиждень.

1785 рік.  економічні примітки по Охтирському повіту.

Село Радомля, володіння вахмістра Петра, прапорщика Олексія Тимофєєва дітей, кадета Михайла Петрова сина Якубинского.
Положення має по обидва боки річки Радомля при загаченому ставку на якому перебуває один борошняний млин про двох поставах перш писаних поміщиків, дія має на повний рік, крім порожньої води та пошкодження греблі.  З неї в казну нічого не платиться, а тільки для одного панського помелу.  В тому селі церква дерев’яна в ім’я Архангела Михайла.  Будинок панський дерев’яний при ньому сад є, а дачею простягається по обидва боки описаної річки та великий стовпової дороги лежить з міста Охтирки в місто Суми.  Вершина балки Гахов, і двох одвершків балки Максименкова.  Описана річка в літній жаркий час в самих дрібних місцях глибиною буває у два аршини, а шириною в шість сажень.  У ній риба: щуки, окуні, плотва, карасі, яка вживається на поміщицький ужиток.  Вода для людей і худоби здорова.  Земля ґрунт має чорноземний.  З посіяного на ній хліба краще народиться жито, овес, гречка, а інші насіння середньо.  Сінешні покоси проти інших місць гірше.  Ліс росте дров’яний.  У ньому звірі: вовки, зайці, птахи різних дрібних пологів.  Піддані черкаси промислів ніяких не мають, а задовольняються хліборобством і скотарством.  Земля заорюється до двохсот десятин, а решта все на себе, до чого вони й ретельно.  Жінки понад польової роботи вправляються в рукоділлі: прядуть льон, вовна, тчуть полотна і сукна для себе і від частини на продаж.

    Число дворів Число душ Десятини Сажені
По ревізії фактично
Чол. Жін. Чол. Жін.
Відстань від міста 20
Підданных черкас за вахмістром Якубинским 17 46 48 46 48
За прапорщиком 15 46 45 46 45
За кадетом 14 42 44 42 44
Під поселенням 21 1000
Ріллі 273 148
Сінного покосу 35 1200
Лісу дровяного 56 100
Неудобной 30 1000
Всьго: 46 134 137 134 137 416 1048

В 1799 році в опису по Охтирському повіту про село Радомлю описано: Володіння поручикова Петра і Юрія та прапорщика Олексія Тимофійовича Якубинського та його дружини Євдокії. Сади фруктові, млин на річці Радомлі на трьох постах і семи толчеях, за селом вітряний млин який дає більше ніж 10 четвертій., 4 винокурних заводи, 2 Петра 2 Юрія.  Панських – 6 душ; духовних -3 ; селянських дворів 36 осіб чоловічого полу 129, жіночого 145 душ.

План Радомлі.

В 18 столітті землями в Радомлі володіли підполковник Олександр Якубинський, штаб капітан Іван Олексійович Якубинський, майор Василь Якубинський, титулярна совітниця Ксенія Іллівна Пономарьова, Губернський секретар Олександра Юріївна Влезкова. Князь, камер-юнкер Олексій Васильович Голіцин; штаб капітан Микола Юревич Новосельский.

Радомлянська економія

Після 1874 року коли землі Тростянця придбав Леопольд Єгорович Кеніг, він почав розширяти свої володіння і в 1879, 1881 та 1885 році у колишніх володарів Якубинських та Ломачевської, придбав частинами землі Радомлі загальною площею 760 десятин.Після придбання Леопольд Єгорович утворює на цих землях одну зі своїх економій. Всі землі та будівлі придбані Кенігом були в занедбаному стані й носили всі ознаки розорення маєтку. Садиби колишніх господарів стояли в мальовничих місцях і були мало пристосовані до ведення господарства. Все було перебудовано та пристосовано для ведення на той час передового сільськогосподарського господарювання. В економіях були придбані самі передові на той час засоби обробки землі та збору врожаю. Радомлянська економія Кеніга лежить на лівому пологому березі річки Радомля, площа 1253 десятини. Ґрунт піщаний та супіщаний тому в економій більше сіють жито. В економії вдосталь сінокосів та за її близькості до винокурного та цукрового заводу з Гаю були переведені молочні стада. На зведення всіх будівель економії було затрачено 93 тисяч карбованців. В кожній економії був управляючий та штат постійних службовців що складався з прикажчика, конторника, ключника та хлопчика-телефоніста

Будинок управляющого радомлянської економії