Єдина відома кольорова листівка з зображенням Тростянця.
З надписом під зображенням “Привът изъ Тростянца”.
Серія таких листівок випущена видавництвом FB Göhler, Gr-Röhrsdorf (Dresden),
де FB Göhler видавник , Gr-Röhrsdorf місто в Німеччині, на землі
Саксонія. Підпорядковане адміністративному округу Дрезден. Входить в склад
району Баутцен. Підпорядковується управлінню Гросрєрсдорф. Населення
складає 6826 душ. Займає площу 26,45 км2. (1). Відомо вісімнадцять
екземплярів цієї серії. На даній листівці зображено алею з Тростянця в Нескучне
резиденцію головного адміністратора Тростянецького маєтку Л.Є Кеніга.(2)
Джерело: (1)https://ru.wikipedia.org
(2) книга Сільське господарство в Тростянецьких маетках Л.Є.Кеніга. ст 146
Після лютневої революції, прагнення української інтелігенції відродити національну культуру висунуло потребу гуртуватися в громадські організації. Документи того часу свідчать, що формою всенародного руху за національне відродження, стали на початку XX ст. товариства «Просвіта». До «Просвіти» записувались і чоловіки, і жінки, багаті й бідні, освічені й зовсім неписьменні – всі ті, у кого було бажання здобувати знання. Це стало причиною масового виникнення товариств «Просвіта» як у великих українських містах, так і в глухих селах. Просвітяни поширювали серед народу книги, влаштовували літературні вечори, ставили вистави українських класиків-драматургів. Носіями високих духовних українських цінностей були кобзарі, яких часто запрошували на свої збори просвітяни.
У статуті ” Просвіти” повідомлялося : “Наша ціль – просвітницька робота серед нашого найменшого брата, знайомити люд український з його рідною історією, літературою музикою, а також найбільш зрозумілим способом поширювати поміж нього всякі агрономічні та сільськогосподарські відомості”. Урядом було милостиво дозволено “малоросійську” пісню, бо рота кожному українцеві не заткнеш, він народжувався і помирав з рідною піснею. Для цього просвітяни відкривали українські бібліотеки, організовували драматичні й хорові колективи, поширювали українське народне мистецтво, відкривали безплатні школи в селах і містах, збирали кошти для допомоги сільським учителям та лікарям, на медичну допомогу убогим мешканцям.
Товариство «Просвіта» в селі Тростянець виникло 1917 році. На початку серпня 1917 року, воно налічувало більш як 130 членів. А 24 червня 1917 року, два делегати від Тростянця брали участь в Повітовому з”їзді в Охтирці, яка в той час входила до Харківської губернії. На з”їзді були представники сіл, великих хуторів і організацій Охтирського повіту, який скликала Рада Охтирської Української громади. У прийнятій резолюції говорилося, що охтирський повітовий з’їзд приєднується до Універсалу, визнає Київську Центральну Раду своїм Тимчасовим Урядом, вважає, що початкова школа в місті повинна бути українською, вводиться діловодство виключно українською мовою, сприяє Охтирській повітовій раді у питанні просвіти населення, вимагає від земства виписки для кожної сільської та волосної управи українських книжок та газет. Зі сторінок повітової газети «Голос села» можна дізнатися, що шкільна комісія при Земській Охтирській Управі постановила провести опитування у селян, якою мовою вони бажають навчатися.
кобзарь Григорій Семенович Кожушко
Зі сторінок цієї ж газети дізнаємося що, в червні 1917 року в місцевому театрі, Тростянецьке товариство «Просвіта» організувало національний вечір, на якому членами ради було дано промову про політичні новини та події. Особливе враження на присутніх на з”їзді, справив виступ кобзаря Григорія Семеновича Кожушка з ВиликоїПисарівки, а також жива картина «Відродження України». По дорученню «Просвіти», було роз”яснено робітникам цукрового заводу та селянам села Радомля, про Україну та українців. А в липні був делегований один делегат, учасником на з”їзд в Київ. Керівником осередку Тростянецької Просвіти був вчитель Миргородський Юрій Іванович.
На фото, будинок праворуч, театр Лугового, там проводила свої збори Тростянецька «Просвіта».
Залишив спогади про Тростянецьку «Просвіту» активний член її ради, у своїй книзі «Щаблі» Ю.П. Самброс, дослівно :
-Дуже багато часу й сил я віддав тоді у Тростянці «Просвіті», що й справді розгорнула змістовну культурну роботу серед Тростянецьких мешканців, місцевих селян і робітничої молоді цукроварні. В активі «Просвіти» було чимало хороших щирих людей. Там я щиро потоваришував з Хомою Леонтійовичем Головченком. Він і його дружина Оксана брали постійну участь в аматорських виставах «Просвіти»…
– Через Просвіту я близько потоваришував з місцевим вчителем-українцем Юрієм Івановичем Миргородським, дотепною, обережно поміркованою на той час у своїх політичних поглядах людиною…. -моя діяльність в «Просвіті» була для мене школою практичної громадкості… Мені тут доводилося часто виступати прилюдно на зборах чи з доповідями, в Тростянецькому театрі на Шевченкові свята, іноді з серйозними рефератами для вчителів тощо, й зажадати слави серйозного доповідача.
Ю.П.Самброс член ради Тростянецької «Просвіти» Щербак І.Т. член Тростянецької «Просвіти»
Список членів Тростянецької «Просвіти»
В селі Боромля в цей же час, також заснувалась «Просвіта». До неї записалось на серпень 1917 року 70 чоловік. Головою Боромлянської «Просвіти» обрано Д.Маликова який написав вірша про «Просвіту» в повітовій газеті «Голос села» : Так нуж брати милі, брати дорогії, Дайте хоч дітям цю млу як-небудь Працею в Просвітах по світу розвіем І нас добрим словом вони спом’януть!!!
повітова газета “Голос села”
Село Білка 9 липня 1917 року у двокласному училищі відбулися установчі збори товариства «Просвіта».На збори прийшло багато народу, прийняли зразковий устав з поправками. Членський внесок встановили 1 карбованець. Записалось 65 чоловік, а грошей зібрали 68 крб 90 коп. (3 крб. 90 коп.) пожертва. В Просвітянську раду зібрали 7 чоловік голова ради народний вчитель Я.А.Мяло, писарь-секретар земський фельдшер Л.С.Пестунко, скарбник Трохим Прохватило. Постановили виписати більше книжок та газет українською мовою та безкоштовно роздавати їх читати селянам. Також вирішили зібрати артистичну комісію та незабаром поставити українську виставу щоб більше залучити молодих і літніх людей до «Просвіти».
голова ради Більчанської «Просвіти» народний вчитель Я.А.Мяло
Негативне ставлення до товариств «Просвіти» була з боку більшовицької влади. З цією метою в повіті проводилася робота, спрямована на поступове захоплення комуністами товариств «Просвіти», беручи їх під свій плив, і виключення з них національно-свідомих елементів, спочатку перейменування її в Червону Просвіту. «Просвіти» (“неслухняні”) більшовицьким органам влади перетворювалися в фабрично-заводські клуби, сільбуди, курси лікнепу, вечірні школи, хати-читальні. Однак перебудувати діяльність «Просвіт» виявилося неможливим, і тоді більшовики в 1921 році пішли на знищення цих національних культурно-освітніх організацій. Надалі багато членів Тростянецької «Просвіти» було репресовано.
Джерела: Газета Охтирської групи Української партії соціалістів-революціонерів “Голос села”. – 1917. – № 2. Місце зберігання: Охтирський міський краєзнавчий музей (КЗ «ОМКМ». – Інв. № 1274).
Ю.Самброс “Щаблі (Мій шлях до комунізму) ел.ресурс http://diasporiana
Дасо: ф Р7641оп1спр.808
фото Я.А.Мяло з книги 150 років Миколаївському храму в с.Білка
Щербак Іван Тимофійович народився в селі Тростянець Охтирського повіту, згідно запису в метричній книзі Благовіщенської церкви 23 червня 1894 гоці. Батько Тимофій Федорович селянин, мати Меланья Марківна, православні. Хрещені батьки , селяни с. Тростянець Андрій Семенович Панченко та Бондаренко Катерина Павлівна.(1) Родина Щербаків з селян дід і баба працювали на панщині, батько Тимофій, селянин – робітник мав 1.1/4 десятин землі яку обробляв, та працював робітником на цукроварні понад 30 років. Проживали по вул Стаханова 21 .( Зараз провулок Славгородський)
Будинок сім”ї Щербак по вулиці Стаханова 21
Закінчивши Тростянецьке двокласне училище, пішов учнем на цукроварню де пропрацював з 1910 по 1915 рік.
Щербак І.Т. під час служби.Шербак І.Т. в вікні паровозу.
В 1915 році Івана Тимофійовича було мобілізовано в царську армію де він служив до 1917 року. Після демобілізації в 1917 році знову пішов працювати до рафінадного заводу, та в цьому ж році був обраний членом правління місцевої спілки споживчого Товариства. Пропрацював в спілці на посадах, члена правління, секретаря, зав. Торг.операціями. В 1920 році скінчивши інструкторсько-кооперативні курси, вступив інструктором ревізором до Охтирської спілки споживчих товариств де пропрацював до 1925 року.
Щербак І.Т в окулярах, під час перевірки Боромлянського споживчого товариства.
У зв’язку з ліквідацією Охтирської спілки споживчих товариств, перейшов працювати до Харківського багато крамничного кооперативу робітників цукроварень на посаду завідувач філії, спочатку декілька місяців працював завідувач Пархомівської філії, потім був переведений до Тростянецької філії.
магазин багатокрамничного кооперативу в с.Пархомівка
В Тростянці завідувачем працював аж, до реорганізації багато крамничного кооперативу робітників.цукрозаводів. і до організації самостійного Робкоопу. Під час організації самостійного Робкоопу Івана Тимофійовича було обрано членом та головою правління, а після закінчення організації членом правління де й працював до 1937 року. А потрапив І.Т.Щербак в кооперацію ще в 1912 році коли працював на цукроварні. В той час в Тростянці було організовано споживче товариство. І Він вступив туди пайщиком (як згадує Він у своїй автобіографії) В новоствореній організації передплачувалось багато літератури по кооперації які Іван Тимофійович всю вивчав що дало змогу йому познайомитись з кооперативним рухом.В 1917-19 роках працюючи як член правління брав участь в створення сільськогосподарського товариства, та частково в організації системи споживчих товариств. З 1920 року маючи фах кооперативного інструктора, і працюючи інструктором ревізором неодноразово заміняв зав.організаційного відділка.
Члени Тростянецького споживчого Товариства. (третій зліва Щербак І.Т.)
Брав активну участь в громадському житті села Тростянець. в 1925 -1926 роках був членом сільради та головою ревкомісії споживчого товариства. На період 28-30 років член контрольної ради сільськогосподарського товариства, головою ревкомісії птахівничого.товариства, член контрольної ради садово-городнього товариства. Головою міжрайонної культової комісії, членом редколегії районної газети « Синичка». Брав участь і дописував в періодичних виданнях : газета Вісті; журнал Нова громада; газета Кооперативне життя; бюлетень кооперація Сумщини; Плуг і Молот.
Перший номер газети ” За міцну кооперацію”
Освіту мав двокласне училище; курси інструкторсько-
кооперативні, постійно займався самоосвітою. Член мисливського товариства, та
товариства рибалок.
Іван Тимофійович на полюванні.
Сім’я : дружина Щербак Парасковія Андріївна (Головченко) 1895 р.н. діти :троє дочок Олександра Іванівна. (працювала вчителькою в 63-ш, СШ No3.)(2)
Сім”я Щербак.Доньки І.Т та П.А.Щербак.перша зправа донька І.Т.Щербак -Олександра.
17 квітня 1938 року був заарештований місцевими органами НКВД та відправлений в тюрму міста Суми.(3) В ході слідства по матеріалах архівної справи в Державному архіві Сумської області йому як колишньому есеру що видно з довідки наданої Тростянецькою селищною радою (4) пред’явлене обвинувачення в участі в Українсько есерівської повстанській організації. По показання жителя села Боромлі Даниленко Константна Васильовича(5), Іван Тимофійович Щербак був ним завербований і дав згоду на участь в Українській-єсерівській повстанській організації, в Тростянецький осередок до якого увійшли жителі Тростянця, Квітченко Іван Євграфович та Бондаренко Фома Леонтович (6). З показань допиту самого Щербака, Іван Тимофійович (що свідчать матеріали кримінальної справи) зізнався що був завербований в грудні місяці 1937 року в повстанську організацію Даниленком, а також дав згоду по команді зі зброєю за закликом, виступити проти Радянської влади.(7) Слідство тривало не довго вже 21 04.1938 були осуджені всі фігуранти справи по статті 54-2 5511 УК УРСР з обвинуваченням в організації на Україні повстанської організації, метою якої було повалення радянської влади шляхом повстання та встановлення Української буржуазної держави(8).На підставі викладеного матеріалу обвинувачення всіх (винних) в порядку приказу направити на розгляд Особливої трійки УНКВД по Харківській області в м. Харків. (9) Рішення трійки 24. 04.1938 році було одностайне розстріляти.(10)
Майже всі фігуранти ціеї справи були розтріляні.Так за 7 днів слідства, вчинили розправу за видуманою справою над невинними жертвами тоталітарного Радянського режиму .
Згідно довідки в документі справи Щербака І.Т. та інших розтріляли в Харкові 3.07.1938 року.(11)
В 1954 році колегія Київського військового округу, після протесту, справу була переглянуто.Після повторного розслідування вияснилося що Даниленко на допиті в 1939 році показав що обмовив в створенні повстанської організації в Харківській області, і в вербуванні до неї 46 чоловік. І що страчені невинні люди які дали проти себе свідчення (скоріше всього під тортурами).були невірними. З них були знято обвинувачення та справу закрито.(12)
Після смерті Сталіна, та засудження його культу особистості при М.Хрущові 1956 році дружина Івана Тимофійовича, Парасковія Андріївна подала прохання на ім’я Генерального прокурора, прохання знайти місце знаходження свого чоловіка якого заарештували в 1938 році.(13)На цей запит прийшов лист з відповіддю від брехливої Радянської влад що І.Т.Щербак помер в тюрмі в 1944 році від туберкульозу нирок.(15)
І вже після смерті дружини, після безліч листів доньки Івана Тимофійовича, Олександри, вчительки СШ No3, в Генеральну прокуратуру та КДБ СРСР, уже в1992 році на ім’я Олександри Іванівни Щербак прийшов документ про реабілітацію її батька та довідка на дійсну причину смерті, розстріл. На запит де похований І.Т.Щербак також прийшла відповідь (в парковій зоні біля Харківської в’язниці)(16)
Село Радомля виникло в кінці 17 століття. Перше письмовий спогад датується 1694 роком в копії виписок з Білгородського столу(Суперечка Боровенського воєводи з черкаськими сотниками про суд над розбійниками та інше) В 1696 році примежовано до Тростянця куплені полковником Івану Івановичу Перехрестовим землі у боярських дітей с. Люджа, у Радомлян і Бороменців, де «Побудували хутір Криничний, а« вільні черкаси прийшли та населили 50 дворів » У своїй книзі в 1857 ріці”Історико-статистичний опис Харківської єпархії” Філарет Гумілевський описує : Що У княгині Софії Олексіївни Голіциной, якій о. Тимофій Надаржинський був предком, понині ціла наступна записка ПетраІ о. Тимофію: “пришли, не зволікаючи, до мене свого свояка, якщо є у нього крайня нужда мене бачити. Petrus”. Ця записка ніде не видана. Серед виданих листів Царевича Олексія Петровича наступне: “Милостивий Государ Батюшка! Цього дня надвечір приїхав до мене батько наш духовний Тимофій і просив мене, щоб мені послати його лист до тебе Государеві з кур’єром таємно, не мешкав ні години. А сказав, що лист про найпотрібніші справи. І я той лист послав до тебе Государеві в цьому пакеті з умисним кур’єром; а його лист не підписаний. Син твій Олексій. З Преображенського сіла, 24 д. у вечору 1708″* (* Листи Царевича, Одеса, 1849, стор. 22). Одно лист пояснюється іншим і обоє пояснюють одно з найважливіших справ. Свояк, про якого говорить Цар, є Петро Яковлєв або Яценко, старанний агент Кочубея в доносі на Мазепу. Кочубей, рішивсь донести про зрадницькі задуми Мазепи відкрив підприємство своє полтавському полковникові Іскрі та родичеві Іскри, Спаському священикові Святайле. Цей останній дав раду відправити з доносом Петра Яценка, єврея, що хрестився, як людини розумної й добросовісної, і до того ж родича царському духівникові. Остання обставина важливо була тому, що посланий міг спожити царського духівника посередником при доповіді справи Паную. Записка Царя показує, що розрахунок Малоросів був вірний. На жаль, Петро не зовсім повірив доносу і доручив провести слідство покупним друзям Мазепи Головкіну і Шафирову. Про Яковлєва сказано було в рішенні їх : “Яценка звільнити, але з тим, щоб він ніколи не повертався в Малоросію”** (** Лист Петра Iк о. Тимофію не було відомо Маркевичу і тому є неточності. 2, 404. 405. 441. Сл. Скальковского Ист. новій Січі. ч. 2. стор. 18. Від 22 лютого 1710 р. Головкін вже писав про Яковлєва: “дати йому в Полтаві дворове місце зрадника Герцика та проти Полтави млинову греблю”. Закоренілий. Судиенка 2, 147).Царською грамотою 1710 р. Петру Яковлєву дана була в вотчину Радомля і вона понині знаходиться у володінні нащадків його Якубинских. За переписом Хрущова 1732 Охтирського полку підпрапорного Петра Яковлєва в селі Радомля всього дворів 49, хат 68, душ 198, поселені в тому селі малоросіян доходів грошових і протчім нічого не платять. піддані працюють по 2 дні на тиждень.
1785 рік. економічні примітки по Охтирському повіту.
Село Радомля, володіння вахмістра Петра, прапорщика Олексія Тимофєєва дітей, кадета Михайла Петрова сина Якубинского. Положення має по обидва боки річки Радомля при загаченому ставку на якому перебуває один борошняний млин про двох поставах перш писаних поміщиків, дія має на повний рік, крім порожньої води та пошкодження греблі. З неї в казну нічого не платиться, а тільки для одного панського помелу. В тому селі церква дерев’яна в ім’я Архангела Михайла. Будинок панський дерев’яний при ньому сад є, а дачею простягається по обидва боки описаної річки та великий стовпової дороги лежить з міста Охтирки в місто Суми. Вершина балки Гахов, і двох одвершків балки Максименкова. Описана річка в літній жаркий час в самих дрібних місцях глибиною буває у два аршини, а шириною в шість сажень. У ній риба: щуки, окуні, плотва, карасі, яка вживається на поміщицький ужиток. Вода для людей і худоби здорова. Земля ґрунт має чорноземний. З посіяного на ній хліба краще народиться жито, овес, гречка, а інші насіння середньо. Сінешні покоси проти інших місць гірше. Ліс росте дров’яний. У ньому звірі: вовки, зайці, птахи різних дрібних пологів. Піддані черкаси промислів ніяких не мають, а задовольняються хліборобством і скотарством. Земля заорюється до двохсот десятин, а решта все на себе, до чого вони й ретельно. Жінки понад польової роботи вправляються в рукоділлі: прядуть льон, вовна, тчуть полотна і сукна для себе і від частини на продаж.
Число дворів
Число душ
Десятини
Сажені
По ревізії
фактично
Чол.
Жін.
Чол.
Жін.
Відстань від міста
20
–
–
–
–
–
–
–
Підданных черкас за вахмістром
Якубинским
–
17
46
48
46
48
–
–
За прапорщиком
–
15
46
45
46
45
–
–
За кадетом
–
14
42
44
42
44
–
–
Під поселенням
–
–
–
–
–
–
21
1000
Ріллі
–
–
–
–
–
–
273
148
Сінного покосу
–
–
–
–
–
–
35
1200
Лісу дровяного
–
–
–
–
–
–
56
100
Неудобной
–
–
–
–
–
–
30
1000
Всьго:
–
46
134
137
134
137
416
1048
В 1799 році в опису по Охтирському повіту про село Радомлю описано: Володіння поручикова Петра і Юрія та прапорщика Олексія Тимофійовича Якубинського та його дружини Євдокії. Сади фруктові, млин на річці Радомлі на трьох постах і семи толчеях, за селом вітряний млин який дає більше ніж 10 четвертій., 4 винокурних заводи, 2 Петра 2 Юрія. Панських – 6 душ; духовних -3 ; селянських дворів 36 осіб чоловічого полу 129, жіночого 145 душ.
План Радомлі.
В 18 столітті землями в Радомлі володіли підполковник Олександр Якубинський, штаб капітан Іван Олексійович Якубинський, майор Василь Якубинський, титулярна совітниця Ксенія Іллівна Пономарьова, Губернський секретар Олександра Юріївна Влезкова. Князь, камер-юнкер Олексій Васильович Голіцин; штаб капітан Микола Юревич Новосельский.
Радомлянська економія
Після 1874 року коли землі Тростянця придбав Леопольд Єгорович Кеніг, він почав розширяти свої володіння і в 1879, 1881 та 1885 році у колишніх володарів Якубинських та Ломачевської, придбав частинами землі Радомлі загальною площею 760 десятин.Після придбання Леопольд Єгорович утворює на цих землях одну зі своїх економій. Всі землі та будівлі придбані Кенігом були в занедбаному стані й носили всі ознаки розорення маєтку. Садиби колишніх господарів стояли в мальовничих місцях і були мало пристосовані до ведення господарства. Все було перебудовано та пристосовано для ведення на той час передового сільськогосподарського господарювання. В економіях були придбані самі передові на той час засоби обробки землі та збору врожаю. Радомлянська економія Кеніга лежить на лівому пологому березі річки Радомля, площа 1253 десятини. Ґрунт піщаний та супіщаний тому в економій більше сіють жито. В економії вдосталь сінокосів та за її близькості до винокурного та цукрового заводу з Гаю були переведені молочні стада. На зведення всіх будівель економії було затрачено 93 тисяч карбованців. В кожній економії був управляючий та штат постійних службовців що складався з прикажчика, конторника, ключника та хлопчика-телефоніста
Фотограф Кипріян Мефодійович Радченко родом з селян, фотографічну діяльність починав в Харкові як помічник у фотографа І.П. Бурченко, надалі у його сина купив фотографію по вул. Дворянській № 1. Дозвіл на відкриття фотографії отримав 20 листопада 1904 г. [1]. У 1910-і роки фотографія розташовувалася в м. Харків по вул. Старо-Московська No 1, швидше за все мова йде про павільйон, який також належав свого часу І.П. Бурченко. Діяльність також вів, (тримав орендував?) в повітовому місті Богодухові на Великій вулиці, напроти цукеркової фабрики Белова і заштатному місті Білопілля на Сумській вул. власник фотографії [до 1912 р]. В Тростянці фотографія К.М. Радченко знаходилася напроти головної контори Л.Є.Кеніга. [2]
