Категорія: Відомі Тростячани

        В період з 1868 по 1874 рік Тростянецькими землями володів Генріх Альбертович Марк, в деяких документах та книгах його ім’я писали Андрій Альбертович. Що відомо про цього землевласника ? Після свого правління в Тростянецьких маєтках, залишилося багато загадкових моментів які ми спробуємо пояснити, відомостями з архівних та писемних джерел.                                                                                                                                               Потомственний почесний громадянин  Генріх Альбертович Марк , сорок один рік, в купецькому стані з другої половини 1865 року. Мешкав в Санкт Петербурзі в Адміралтейській частині,  по Великій морській   №20 в будинку Єлисеєвих. Був біржовим маклером з 1865 року

В палаті Харківського кримінального та цивільного суду 10 липня 1868 року була зареєстрована купча на продаж Колежським совітником двору його Імператорської величності, камер- юнкером , князем Олексієм Васильовичем Голіциним своїх земель в Харківській губернії в межах Охтирського та Лебединського повітів при селах Тростянець, Кам’янка , Смородино, Боголюбово, Мащанка, Тучной, Олексино, Мошковой, Хвощевой землі орної та пустоші в розмірі 12035 десятин , та маєток з панськими будинками та різними іншими будівлями, з млинами та рибними ловля ми, з цукровим та винокурним заводами потомственному почесному громадянину Генріху Альбертовичу Марку та потомственному почесному громадянину Йослеру Франсовичу Ценкеру в рівних долях. Але тандем цих Петербурзьких землевласників не проіснував і року. Вже 5 травня 1869 року Санк Петербурзький нотаріус Людвіг Пояль в своїй конторі що знаходилась на Адміралтейській частині по Невському проспекті №45 при свідках зареєстрував акт продажі потомственним почесним громадянином Йослером Франсовичем Ценкер своєї долі в бувших Тростянецьких маєтках князя О. В. Голіцина своєму компаньйону Генріху Альбертовичу Марку за 50000 сріблом

       

    Відомо що Генріх (Андрій) Альбертович створив Охтирсько-Тростянецьке акціонерне товариство для керівництва цукровим заводом напевно разом з Й.Ф.Ценклером, пізніше після покупки Тростянецьких земель Л.Є.Кенігом  в 1874 році, більшість акцій його товариства належали Кенігу який в 1881 році ліквідував дане товариство та став одноосібним володарем цукрового заводу. На стендах Сумського краєзнавчого музею знаходиться документ за 1871 рік в якому приводяться здобутки економії Г.А.Марка по Тростянецькій економії. Приведемо приклад мовою орігіналу.

« Общий вывод чистого дохода.
а/от пашни — 31,694

-сенокосов — 6,853

-лесов —41,950 ______80,497

за вычетом общих расходов __14,042

Чистого дохода ____66,455

б/ от причин увеличивающих ценности:

-винокуренного завода _______10,383

-мельниц ________254

-пчеловодства ________680

-лавок, трактира и базарной площади ___1570

Итого _____79,353

в/ 8% со всего чистого дохода на не предвиденные расходы ____6,348

Чистого дохода всего ____73,005 руб.

С одной десятины удобной земли ___6 рублей.13 коп.
подпись К.Детков. 29.июля 1871г.
Тростянец» .

З цього документу дізнаємося що справи в економії Г.А.Марка йшли не погано. Він отримував прибуток у всіх видах діяльності економії. Дуже цікавий факт що в економії займалися бджільництвом. Пізніше при володінні землями Тростянеччини Кенігами вже цієї діяльності в звітах по економіях не згадується. Ще звернімо увагу на статтю доходів з базарної площі. Відомо про документ в якому управляючий  К.Детков просить Повітове правління щоб базари які дозволило правління крім суботи ще й в середу відбувалися не біля волосного правління а на загальній площі Тростянця, біля економічної контори. Бо це приносить збитки економії.

А, ще зберегла ся заява від управляючого по довіреності маєтками Г.А.Марка, магістра хімії Карла Карловича Гіппіус. В якій Він, повідомляє Охтирську земську управу в тому що в селі Становій відкрили селітровий завод. Виробництво в якому почалося 18.травня 1871 року. При заводі знаходиться бурт №98, довжиною 21 сажень, шириною кожний в три саженя – виробництво на сім верстатів. Цей документ підтверджує що Станова, обо якась її частина також належала Г.А.Марку.

Напевно саме загадкове  це  будинок Генріха Альбертовича Марка в Тростянці. Є листівка відомого Московського видавництва «Шерер та Набгольц и Ко»  серії Старий Тростянець за №20   Домъ Марка. На ній зображено величезний двоповерховий палац, з колонами , балконами. Дах оздоблений шпилямипо всьому периметру будинка. До цього часу невідомо де знаходився цей будинок, і чи взагалі чи був він збудований, бо час володіння Марком Тростянецьких земель становив неповних шість років. Але на першій сторінці авторитетного на той час видання «Зодчий» №1-2 за 1886 рік натрапляємо на статтю про відомого Петербургського архітектора професора Людвіг Людвіговича Бонштедт. Цей знаменитий архітектор удостоєний десятків перших премій за свої проекти будівель по Росії та Європі. За його проектами були побудовані театр в Ризі, нині Латвійська національна опера, та ратуша в Гамбурзі,  Калінкінський пивоваренний завод та цукровий завод Карра в Петербурзі на Виборській стороні. Л.Л.Бонштедт був удостоєний першої премії за проект Німецького парламенту серед сотні проектів англійських, німецьких, французьких, американських архітекторів його праця виявилась найкращою. Багато Він  проектував та будував і для приватних осіб, серед переліку його робіт і значиться загородний будинок Марка в Тростянці. До речі його ученик В.Шретер пізніше побудував будинок Л.Є. Кеніга в Тростянці. В статті наголошується що не всі проекти були побудовані, деякі залишилися тільки на папері. Можливо що будинок Марка також не був збудований,( але це лиш гіпотеза автора).

Зберігся лист священника Благовіщенської церкви Павла Ільїнського, до Охтирського повітового виконавчого комітету датований 1921 роком. В ньому священник повідомляє що годинник який знаходиться на колокольні храму був подарований поміщіком Марком в 1863 році.

Своєю новою публікацією хочу познайомити з малодослідженою постаттю в українській вітчизняній історії, нашого земляка, обдарованої людини, педагога з 50-ти річним стажем Юрієм Пилиповичем Самброс.
Ю.П.Самброс активний діяч народної просвіти на Сумщині у 20-х ;30-х роках    XX століття, кандидат педагогічних наук, заслужений учитель. Все життя Юрій Пилипович віддав педагогічній діяльності, відомий як педагог новатор, автор методичних посібників з педагогіки, української мови, виявив себе як талановитий педагог-організатор. Самброс разом зі своїми друзями та однодумцями Б.Антоненко-Давидовичем та Л.М.Довгополюком заснували у 20-х роках, в Охтирці на Монастирській горі дитяче містечко, в якому виховувались безпритульні діти. Ю.П.Самброс був редактором відомого часопису “Наша освіта”

який видавався в місті Суми з 1924 року. Великого значення Самброс надавав розвитку серед учнів української культури та мови. В 1930 році вийшли його праці «Оцінка мови студентства педвузів», також «Система безперервного педагогічного практикуму», « Орієнтовна програма педроботи на дитмайдані»(1)

Ю.П.Самброс був одним з організаторів утворення в м.Сумах педагогічних курсів, які з часом перетворилися в педагогічний інститут. Відповідно до рішення колективу у березні 1925 р. на посаду директора педкурсів, було висунуто Ю. Самброса, який виявив себе як творча й самовіддана людина з розвиненими організаторськими здібностями та педагогічним хистом. Його кандидатура була затверджена народним комісаріатом освіти, але через втручання Сумського окружного виконкому ухвалене рішення було скасовано. Офіційним керівником закладу був призначений комісаріатом директор (який у довоєнний період постійно змінювався), а справжнім авторитетним неформальним лідером залишився Ю. Самброс. Саме він активно «лобіював» якнайшвидше розв’язання питання про відкриття Сумських вищих педкурсів перед виконкомом, займався укомплектуванням викладацького корпусу, систематично подавав пропозиції щодо вдосконалення педагогічного процесу. Задля поліпшення керівництва навчально-виховним процесом відповідно до рішення методкому була запроваджена посада завідувача навчальної частини, на яку було призначено Ю. Самброса.(2)
А зараз все послідовно.-

Георгій (Юрій) Пилипович Самброс народився 7 квітня 1894 року в селі Тростянець Охтирського повіту Харківської губернії, згідно з записом No 56 метричної книги Благовіщенської церкви. В дрібно міщанській сім’ї Пилипа Ілліча та його дружини Любові Миколаївни. Христив маленького Георгія священик Петро Сташевський 9.04.1894 року, хрищеними батьками були: дворянин Олексій Іванович Бакановський та дружина псаломщика Благовіщенської церкви Пилипа Приходіна Серафима Миколаївна(3.)
Пилип Ілліч Самброс був родом з Херсонщини служив дільничим фельдшером на станції Смородине, мама з родини службовці економії Кеніга. Після закінчення трирічної початкової школи, навчався у двокласному Тростянецькому училищі. 25 червня 1915 року закінчив Сумську гімназію, та поступив в Харківський університет. 30 квітня 1916 року був мобілізований з Університету на військову службу, закінчив 5-місячні військові курси Київської 2-ї пішої військової школи.Був на Румунському фронті в чіні прапорщика, демобілізувався в лютому 1918 року.й повернувся в Тростянець. З вересня 1918 року обійняв посаду викладача української мови в Тростянецькій вищій початковій школі, одночасно викладав мову та літературу в приватній школі Л.А.Іваницької. 26 серпня 1919 року був мобілізований летючою мобілізацією Денікінської армії, яка зайняла Тростянець. З грудня 1919 по лютий,1920 захворів на тиф. Потім був призначений Харківським Губ.віділом нар-освіти штатним робітником шкіл села Тростянець Охтирського повіту на посаду викладача мови в Тростянецькій вищій початковій школі.  В березні 1920 року був ініціатором створення в Тростянці нової спілки робочої освіти та культури та був її головою. В липні 1920 року був призначений на посаду завідуючогго позашкільним відділом Охтирського повітового відділу народної освіти. В серпні того ж року був обраний до повітової спілки робочої освіти та культури, прийняв завідування культвідділом. У вересні 1920 року увійшов до редколегії Охтирського педагогічного журналу « Трудова освіта». Першого жовтня 1920 року був призначений головним повітовим інструктором з україномовознавства, почав викладати українську літературу  при Охтирській педагогічній школі ім. Б.Грінченка. В 1921 році знову повернувся в Тростянець , де працював на різних посадах в освітніх закладах заступником завідучого Агротехшколою, головою трьох річних педагогічних курсів, головою Тростянецької волосної спілки, повітовим інструктором соцвиховання. З вересня 1923 року призначений інструктором соцвиху в місті Суми.З 15 лютого 1924 року Голова окружного методкому соцвику посуміцництву -лектор соцвиху української мови й літератури при Сумських трьох річних педагогічних курсах.На протязі 1929-30 років був членом президії Сумського Окружного кабінету соцвиху. Першого вересня 1930 року з реорганізацію Сумського педтехнікума в інститут увійшов до складу педколектива на посаду доцента, керівника кафедри дидантики (один із розділів педагогіки). В грудні 1931 року в звязку з злиттям кафедр дидантики та педагогіки увійшов до останньої як доцент, керівник студ пед практикою.  1 листопада звільнився за власним бажанням з Сумського педагогічного інституту.(4)

Влада не побачила Самбросу йому білогвардійське минуле, та його прихильності до української ідеї. Таких людей не брали на роботу й позбавляли виборчих прав. Самбросу пощастило,його вважали цінним працівником, і з дозволу партійних органів тримали на роботі. В кінці 30-х років починалася страшна хвиля репресій яка прокотилася по всій Україні.  Не оминула Ю.П.Самброса 15 жовтня 1930 року в дім прийшли військові, вчинили обшук, а його заарештували.Від нього вимагали зізнання в участі військовій націоналістичній організації. Йому прийшлося пройти через допити та моральний тиск, але вибрана правильно ним лінія захисту його врятувала.Самброса звільнили. За такого напруженого життя, тід тиском влади.Юрій Пилипович вирішує покинути Суми. Спочатку перебирається в Харків, потім Омськ, Новосибірськ аж поки доля залишила його вмісті Комишлові Свердловської області. З роками усвідомив правильність свого рішення що покинув Україну. На батьківщині багато друзів та однодумців було репресовано та розстріляно.(5) В Комишлові працював викладачем педучилища 1946 та 1954 роках був нагороджений відзнаками тодішньої РСФР ,Став одним із перших в Комишлові кому було присвоєно звання заслужений вчитель Російської Федерації, здобув звання кандидата педагогічних наук. В кінці свого життєвого шляху написав спогади, які закінчив 1957 році.Але опубліковані вони вперше 1988 році в США.  (6)

1.Освіта Сумщини в іменах.В.Ю.Голубченко Педагогічна діяльність Г.П.Самброса.     2.електронний ресурс http://www.sspu.sumy.ua/                                                                  
3.Дасо ф745оп1с79
4.Дасо фР2817оп1с291                                                                                                  5.Дасо фР7641оп1с808                                                                                                6.електронний ресурс http://diasporiana.org.ua Ю.Самброс:Щаблі.Мій шлях до комунізму.

В писемних джерелах та інтернет публікаціях практично ніде не вказано чехознавцями, правдивий факт із життя родини М.П.Чехова про проживання, та роботу Михайла Павловича в Тростянці. Спробуємо виправити цю білу пляму й навести факти що стверджують, перевірені архівними документами та фотографіями минулих літ. Спочатку історична довідка.

Михайло Павлович Чехов — російський письменник, театральний критик. Молодший брат і біограф Антона Павловича Чехова. Народився в 1865 році в Таганрозі. Закінчив перший клас Таганрозької чоловічої гімназії. В 11 років визначився у 2-гу московську гімназію. Закінчив курс на Юридичному факультеті Московського університету (1885-1890). Служив податним інспектором у Єфремова і Алексине (1890-1892), Серпухові (1892-1894), Угличі (1894-1898). У 1891 році надрукував у «Віснику іноземної літератури» свій переклад повісті Уйды «Дощовий червень». Першою книгою Михайла Чехова став словник для сільських господарів «Комора», що вийшов в 1894 році (друге видання під назвою «Повна чаша» з’явилося в 1907 році). В Угличі Михайло Павлович був режисером, сценаристом, актором і декоратором самодіяльної театральної трупи. В 1898 році був призначений начальником відділення Ярославської казенної палати. Часто відвідував театр, його статті і театральні рецензії друкувалися в місцевій пресі, а потім і в столичному журналі «Театр і мистецтво». У 1901 році переїхав до Петербурга, був призначений завідувачем книжковою торгівлею на залізницях. На початку 1900-х років надрукував ряд оповідань в газеті «Новий час», однак йому не подобалася політика її редакції і з 1903 року він став видавати власний журнал «Європейська бібліотека». У 1904 році був виданий збірник «Нариси та оповідання» і вийшла окремим виданням повість «Синя панчоха», у 1905 році — повість «Сироти». У 1910 році з’явилася збірка оповідань «Сопілка». Друге видання «Нарисів і оповідань» за поданням почесного академіка А. Ф. Коні отримав Пушкінську премію Академії наук (почесний відгук). З 1907 по 1917 рік видавав і редагував, бувши  майже єдиним автором, дитячий журнал «Золоте дитинство», що виходив два рази на місяць; значне місце в журналі займали розповіді про природу і про тварин. З 1914 року редакція журналу розташовувалася в «будинку Бенуа», в якому М. П. Чехів проживав у ці роки. Під маркою «Золотого дитинства» в 1913 році у складі збірки «Англійські казки» вийшов анонімний переклад «Аліси в країні чудес» Льюїса Керрола; з великою часткою ймовірності перекладачем був сам Чехов. У 1920-х роках вийшло кілька книжок його оповідань для дітей (під псевдонімами К. Треплев і С. Вершинін). Михайло Чехов – перший біограф свого знаменитого брата. У 1905 році на річницю його смерті в «Щомісячному журналі для всіх» були опубліковані спогади про нього, нові їх частини публікувалися в 1906 (там же), 1907 («Нове слово»). У 1911-1916 роках разом з сестрою Марією Павлівною працював над виданням шеститомної зібрання листів А. П. Чехова, написав до нього біографічні нариси. У 1923 році вийшла його книга «Антон Чехов і його сюжети». У 1924 році була надрукована книга «Антон Чехов, театр, актори та „Тетяна Рєпіна“». Брав участь у роботі музею Чехова в Москві. У 1930 році опубліковані спогади «Антон Чехов на канікулах». У 1926 році захворів грудної жабою і остаточно переїхав до Ялти, де працював до самої смерті разом з сестрою в будинку-музеї А. П. Чехова: вів звітність, працював науковим співробітником, а потім консультантом, описав особисту бібліотеку брата. Написав п’єсу «Дуель» за повістю А. П. Чехова і кіносценарій «Справа Петрашевського». В 1929 році був прийнятий в члени Всеросійського союзу письменників. У 1929 році написав книгу «Навколо Чехова», видану в 1933 році — її називали «чеховської енциклопедією». Помер у Ялті 14 листопада 1936 року після важкої хвороби.(1)

Родина М.П.Чехова дружина Ольга Германівна ( Владикіна) та діти Євгенія та Сергій. (2)                                                  

Зі споминів дочки Євгенії дослівно: «Після закінчення Інституту шляхетних дівчат (1914) вчилася в приватній музичній школі. Після революції пішла – заради продовольчих карток — у канцелярію Головного морського штабу, писала і підшивала папери. На початку 20-х років виїхала з родиною на більш ситу Україну – чоловік Тетяни Левівни Щепкіна-Куперник  ( Полинов Микола Борисович) влаштував це порятунок від голоду. Прожили там три роки, батько працював на цукровому заводі.» Зазначимо Полинов Микола Борисович відомий адвокат, М.П.Чехов працював в його конторі. (3)Але Євгенія дещо помилилася у своїх спогадах, згідно з архівними документами державного архіву Сумської області М.П.Чехов працював в Тростянці управляючим Головною конторою Тростянецьких заводів Кеніга з 1918 до кінця 1919 року, в цій конторі працювала і його дочка Євгенія.(4) В грудні 1919 року родина виїхала з Тростянця.(5 )

В Тростянці родина Чехових товаришувала з родиною Селегенів. Сергій Михалович Селегень на той час головний бухгалтер Головної контори.Людина освідчена та прогресивна, він товаришував з Грабовським, брав участь в археологічних з’їздах, колекціював мінерали та метеликів, вів активну участь в культурному житті тодішнього Тростянця.  (7)

Так розпорядилася доля що брат дружини С.М.Селегеня , Микола Оттович Блюме закохався в доньку Чехова, Євгенію. Вона відповіла взаємністю, після від’їзду з Тростянця Микола виїхав разом з родиною Чехових.(8)А восени 1920 року,  Євгенія Михайлівна Чехова повінчалися з Миколою Оттовичем Блюме  в Троїцькій церкві м. Таганріг.(9) Потім подружжя переїхало до Москви в квартиру батьків на вулицю Пятницьку.

Після від’їзду з Тростянця Михайло Павлович листувався з родиною Селегенів про це свідчать  даровані ним книги з підписом автора Сергію Михаловичу.(10)

Частими гостями в Тростянці було подружжя Блюме- Чехових.Коли вони приїджали в Тростянец то зупинялись в Тетяни Оттовни та Сергія Михайловича. Євгенія Михайлівна була доброзичлива артистична, любила дітей,( своїх дітей не було ) влаштовувала з дітьми Селегенів Іриною та Сергіем та сусідськими театральні вистави, ігри

Також Татьяна Оттовна їздила декілька разів в Москву   в гості до невістки та брата в їхній Московській квартирі на П’ятницькій No 58. Про що свідчать фото з архіву сім’ї Абраменків нащадків Селегенів.

На жаль шлюб їхній був не довгий, але й після розлучення Євгенія Михайлівна підтримувала теплі стосунки з сім’ею Селегень. Після смерті Миколи Оттовича в 1935 році вона надіслала листа в Тростянець родині Селегенів, в якому описувала похорони  колишнього чоловіка та сподівання на подальші родинні зв’язки

Чому Тростянецький період життя викреслений з біографії сім’ї М.П.Чехова офіційно невідомо, але можна припустити що це сталося через сина Сергія.  В спогадах Ю.Самброса, є інформація що Сергій в 1919 році при летючій мобілізації яку проводила Денікінська армія занявши  Тростянець, потрапив до їх лав.(13)Тому цілком можливо що сім’я Чехових не розголошувала своє перебування в Тростянці в той буремний час з метою безпеки сім’ї та захисту від репресій з боку більшовицької влади.

• 1.Словник літературних типів видання редакції журналу «Всходи»
• 2 .А.П.Кузічева «Чехови-біографія сім’ї»
• 3. Г.Шалюгін « Племінниця Чехова»
• 4. ДАСО фР499оп1с1 ст 39.
• 5. ДАСО фР499оп1с1 ст 35
• 6. Документи з архіву сім’ї Макаренка. м.Суми
• 7. журнал Всесвіт №9 1964 р. П.Ротач «Поїздка в Тростянець»
• 8.Сімейний архів Абраменко Білорусь.
• 9. А.П.Кузічева «Чехови-біографія сім’ї»
• 10. Сімейний архів Абраменко Білорусь.
• 11.Музей садиба Чехова в Сумах.
• 12. Сімейний архів Абраменко Білорусь
• 13. Ю.Самброс «Щаблі, або мій шлях до комунізму» ст.103