Невідома історія слободи Білки на Тростянеччині
Історія Тростянеччини зберігає чимало маловідомих сторінок, які сьогодні можуть здаватися майже неймовірними. Одна з них пов’язана із селянською родиною Борикіних, яка наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття жила у слободі Білці Тростянецької волості Охтирського повіту. Протягом приблизно п’ятнадцяти років — від 1890 до 1905 року — навколо їхньої садиби виникали розповіді про незвичайні та нібито чудесні явища. У будинку з’являлися воскові предмети, в одному з кутків сама собою піднімалася земля, утворювалися ями, від яких, за свідченнями, йшли пахощі. Згодом біля будинку було викопано колодязь, воду з якого люди вважали цілющою. До Борикіних почали приходити люди з навколишніх сіл і навіть з Охтирки. У хаті читали акафісти, горіли лампади, перед іконами молилися, а відвідувачі приносили пожертви. Про ці події залишилася ціла документальна справа Харківської духовної консисторії. У ній збереглися рапорти священників, матеріали поліцейського розслідування, свідчення членів родини Борикіних та інших осіб, описи їхньої садиби й навіть список із тринадцяти випадків нібито чудесних зцілень. Саме ці документи дозволяють сьогодні відтворити незвичайну історію, що розгорталася у Білці понад сто двадцять років тому
Перший відомий документальний слід цієї історії належить до 1890 року. 4 червня того року благочинний 2-го округу Охтирського повіту представив до Харківської духовної консисторії рапорт священника слободи Білки Василя Яновського від 1 червня. У ньому повідомлялося про нібито чудесні явища від ікони Божої Матері, яка знаходилася в будинку селянина Євстафія Борики. За розповідями, ікона начебто чудесним чином просвітилася, а свічки перед нею самі собою загорялися.
26 червня 1890 року духовна консисторія доручила спостерігати за цими явищами та провести необхідне розслідування. Згодом було складено поліцейський акт. 31 грудня 1890 року консисторія розпорядилася відібрати ікону в Євстафія Борики та передати її до ризниці Харківського Покровського монастиря. У лютому 1891 року ікону було вилучено з будинку. На цьому, здавалося б, історія могла завершитися. Але вона тільки починалася.Однак Агафія не збиралася здаватися . Улітку 1891 року вона написала прохання до Харкова, благаючи повернути образ: «Це батьківське благословення на мій шлюб із Михайлом» . Церковні чиновники зглянулися й розпорядилися повернути ікону молодій родині . Через кілька років ця ж ікона знову опинилася в родині. Однак уже у 1895 році справа знову потрапила до уваги церковної влади. 8 грудня 1895 року консисторія знову розпорядилася відібрати в Агафії Борикіної ікону Божої Матері. У лютому 1896 року її було повторно передано до ризниці Харківського Покровського монастиря. Отже, вже на цьому етапі влада двічі втручалася в історію навколо святині, яка належала родині Борикіних.
ікона “Божа матір скоропослушниця”
У 1895 році з’явилося повідомлення про нове диво.
На призьбі, або завалинці, будинку Борикіних нібито сама собою почала рости воскова свічка — без гніту. Для сучасної людини ця розповідь видається дивною, але для мешканців того часу вона стала черговим доказом особливості цього місця.
А через два роки, у 1897-му, з’явився новий сюжет.
На призьбі будинку Борикіних невідомо звідки виник восковий хрест. А в житловій кімнаті, у покуті — традиційному «червоному кутку» селянської хати, де розміщували ікони, — сама собою утворилася яма. За розповідями, з неї йшов пахучий, благовонний запах. Люди очікували, що з ями мають з’явитися мощі святих угодників. Охтирський повітовий ісправник порушив кримінальну справу за статтею 933 Укладення про покарання за «вигадування чудес задля користі» . Проте державний Судовий Слідчий закрив справу: медична експертиза визнала Агафію Борикіну психічно хворою (душевнобольною) . Поліція зарила яму, відібрала восковий хрест, а кримінальне переслідування припинили через неосудність жінки. Проте навіть після цього чутки не припинилися.
Хата Борикіних в слободі Білка
Наступний етап історії припав на 1904 рік.
У жовтні священник Миколаївської церкви слободи Білки Захарія Туранський повідомив про нові події в будинку Борикіних. У покуті з’явилася купа землі, пов’язана з ямою, яка, за розповідями, утворилася сама собою. Борикіни запевняли людей, що під підлогою хати поховані святі угодники Ферапонт, Георгій та Харлампій. Цікаво, що сам священник зазначав: серед місцевих мешканців віра в чудесні явища вже значною мірою згасла. Проте з інших сіл люди продовжували приходити до Борикіних.
Саме тоді виникла ще одна важлива частина цієї історії — колодязь. За словами Агафії Борикіної, їй уві сні неодноразово являлася Пресвята Богородиця і наказувала викопати біля будинку колодязь для людей. Вода з нього, за цим одкровенням, мала зцілювати від усіх хвороб. Колодязь дійсно був викопаний. Його споруджували сторонні люди, переважно мешканці Боромлі. Частину деревини для зрубу родина Борикіних придбала у місцевого купця Могильного. Незабаром біля колодязя встановили великий дерев’яний хрест із Розп’яттям Христа, а у верхній частині хреста — іконку Бога Отця. Перед нею горіла лампада. Так біля звичайної селянської садиби виник цілий комплекс, який дедалі більше нагадував місце релігійного поклоніння.
У 1905 році, під час офіційного розслідування, члени родини Борикіних підтвердили, що їхній будинок відвідують люди. У свідченнях називаються Боромля, Тростянець, Кам’янка, Кириківка та Охтирка. За словами Борикіних, щодня приходило приблизно від 10 до 20, а іноді й до 30 осіб. Відвідувачі приходили, дивилися, молилися і йшли. При цьому вони залишали пожертви: гроші, полотно, хліб, воскові свічки, оливу, ладан та інші речі. В одному зі свідчень згадуються навіть сливи. Самі Борикіни заперечували, що спеціально поширюють чутки про чудеса. Вони пояснювали, що лише відповідали на запитання тих, хто приходив до них. Однак церковна влада мала іншу думку.
4 травня 1905 року протоієрей Василій Федоров провів огляд садиби Борикіних. Огляд було зроблено рано-вранці, о шостій годині, причому несподівано для господарів. Садиба знаходилася на околиці Білки — остання перед луками та полем. Тут стояли дві хати, розділені невеликим подвір’ям. Перша хата мала дві кімнати. Головна кімната була завдовжки сім аршинів і завширшки шість — приблизно 5 × 4,2 метра. Усі її стіни були прикрашені іконами та священними зображеннями. Перед ними горіли чотирнадцять лампад. У покуті знаходилася велика купа землі, заввишки майже в аршин — близько 70 сантиметрів. Перед нею стояв стіл. На столі — ікона Божої Матері «Скоропослушниця», писана на Афоні, та напрестольний мідний позолочений хрест. Поруч стояв високий мідний посріблений підсвічник із восковою свічкою. Друга кімната також була прикрашена іконами. Перед ними горіло сім лампад. Лише тут зберігалися ознаки звичайного житла — зокрема місце для ліжка. Саме тому оглядач фактично сприймав одну з кімнат як молитовню.
Особливу роль у житті цього «святого місця» відігравали люди, пов’язані з монастирським середовищем. У документах згадуються колишні послушниці Богодухівського жіночого монастиря — Марія, Матрона, Євфросинія та Олександра. За свідченнями, саме вони читали в будинку Борикіних акафісти. Священник Захарія Туранський повідомляв, що по суботах у будинку збиралося багато людей і залишалося там до півночі. Таким чином, садиба поступово перетворилася на місце регулярних молитовних зібрань.
Одним із найцікавіших персонажів цієї історії був селянин із Кам’янки Давид Олійник. У документах він названий колишнім послушником Суздальського Спасо-Євфиміївського монастиря. Під час огляду садиби у травні 1905 року Василій Федоров зустрів Олійника в будинку Борикіних. Виявилося, що той записував випадки нібито чудесних зцілень, які відбувалися завдяки перебуванню в будинку, воді з колодязя, олії з лампад та землі з покуті. Федоров попросив Олійника надати список. 15 травня 1905 року Давид Олійник передав через священника Захарію Туранського власноруч написаний і підписаний список. У ньому було тринадцять випадків «чудесних зцілень». У першому випадку хвора, за записом Олійника, одужала після використання води з колодязя, олії з лампади та землі з покуті. В інших випадках йшлося переважно про воду з колодязя та олію з лампад. Особливо незвичайним був одинадцятий випадок. У ньому стверджувалося, що хворий спочатку одужав від самої думки відвідати будинок Борикіних. Але він не здійснив цього наміру і знову захворів. Після того як прийшов до Борикіних, прочитав акафіст і, за записом, одужав. Окремо зазначалося, що десятий випадок пов’язували навіть із самим копанням колодязя.
Список Давида Олійника містив конкретні імена.
Серед них була Марія Миколаївна Басова, донька почесного громадянина міста Харкова. У записі зазначалося, що вона була хвора і мала паралітичний стан. Інші випадки стосувалися мешканців Білки та Кам’янки. Один із описаних випадків розповідав про селянина Коломіна з Білки, який тяжко захворів. За свідченням, його голова опухла, стала чорною, і він перебував у небезпечному стані. Теща порадила йому відвідати Борикіних. Він прийшов, узяв олію з лампади, помазав нею хворе місце й, за записом, одужав. Інший випадок стосувався Настасії Олійникової з Кам’янки, яка хворіла на вухо. Вона помазала олією лоб і вухо та, за записом, одужала. Важливо підкреслити: ці історії записані зі слів Агафії Борикіної, Василя Коваленка та людей, які нібито отримали зцілення. Тому документ засвідчує існування таких розповідей, але сам по собі не доводить медичного чи надприродного характеру описаних одужань.
Під час розслідування 3 травня 1905 року допитали членів родини БорикінихПорфирій Євстафійович Борика, якому було 40 років, розповів, що родина проживає на власній садибі, де було два будинки. В одному мешкав його брат Михайло з дружиною Агафією, в іншому — решта родини. За словами Порфирія, у покуті одного з будинків сама собою почала підніматися земля. Він також підтвердив існування колодязя навпроти садиби та повідомив, що його споруджували сторонні люди. Родина не заперечувала і відвідувань. Так само підтверджувалося, що в будинку читали акафісти колишні послушниці Богодухівського монастиря. Агафія Борикіна розповіла про свої сни, у яких їй являлася Пресвята Богородиця. Саме з цим вона пов’язувала наказ викопати колодязь.
У листопаді 1905 року історія отримала ще один, особливо дивний поворот. 20 листопада Охтирський повітовий справник повідомив Харківську духовну консисторію про нові чутки, що поширювалися навколо будинку Борикіних. Йшлося про восковий хрест, свічку без гніту, обгорілий гніт, а також про те, що в кутку кімнати нібито виросла ріпа, з якої безперервно сочилися краплі крові. В іншому документі згадується яма, в якій начебто з’являлися «гробики уродців». Офіційна влада називала ці явища вигаданими, однак сам факт їхнього опису в офіційному рапорті показує, наскільки далеко поширилися чутки. Повітовий справник повідомляв також про хвилювання та незгоди серед населення.
Священник Захарія Туранський намагався припинити поширення цих історій. Він переконував Борикіних, що не можна оголошувати незрозумілі явища чудесами та збирати людей для поклоніння. Натомість Борикіни продовжували наполягати на незвичайності того, що відбувається в їхньому будинку. Ситуація ускладнювалася тим, що до садиби приходили не тільки прості селяни. За документами, у будинку перебували колишні монастирські послушники, які записували випадки зцілень і брали участь у молитовних зібраннях. Священник також повідомляв, що до нього приходили з вимогами дозволити проводити молебні безпосередньо в будинку Борикіних. Отець Туранський у паніці писав до Харкова, що в Білці розростається «нове гніздо єресі та блуду» . Оскільки кримінальний закон після указу про віротерпимість більше не дозволяв заарештувати селян, церква розпочала першу в історії повіту інформаційну війну . Залучили Охтирське Озерянське братство, терміново відкрили в селі Білка безкоштовну народну бібліотеку та читальню, почали масову безкоштовну роздачу тисяч місіонерських буклетів та листівок, щоб освітою відволікти темний люд від нічних містичних зборищ.
Матеріали розслідування дозволяють побачити цікаву суперечність. З одного боку, садиба Борикіних була цілком звичайною селянською садибою. Сам Василій Федоров відзначав її бідність і простоту. З іншого боку, одна з кімнат фактично перетворилася на молитовню: ікони займали всі стіни, горіли численні лампади, стояли церковні предмети, а в покуті знаходилася велика купа землі. Через дорогу стояв спеціально облаштований колодязь із хрестом. По суботах сюди приходили люди, читали акафісти, співали молитви. Таким чином, звичайна селянська хата на околиці Білки перетворилася на місце, яке частина людей сприймала як святе.
Родина Борикіних з паломниками біля своєї хати.
Церковна влада шукала пояснення тому, що відбувається. У матеріалах справи з’явилася версія про зв’язок Борикіних із послідовниками Василя Карповича Підгорного та його ученням. 30 листопада 1905 року Харківський єпархіальний місіонер повідомив консисторію, що, за результатами детального розслідування, Михайло та Агафія Борикіни належали до послідовників Підгорного та сповідували його вчення. Окремо зверталася увага на схожість молитовні Борикіних із молитовнею іншої послідовниці Підгорного. Це вже переводило історію з площини «чудес» у площину релігійного конфлікту між офіційною православною церквою та неофіційними релігійними течіями.
30 червня 1905 року Харківська духовна консисторія розглянула результати розслідування протоієрея Василія Федорова. У документах зазначалося, що Порфирій Євстафійович Борика, його дружина Євфросинія, брат Михайло Євстафійович, його дружина Агафія та сестра Марфа протягом багатьох років поширювали розповіді про чудесні явища в їхньому будинку.Консисторія звертала увагу на відвідування будинку людьми та отримання пожертв. Однак кримінальне розслідування не призвело до засудження родини. Судовий слідчий направив справу до закриття через відсутність складу злочину. У грудні 1905 року духовна консисторія знову повернулася до справи. Отже, навіть після численних рапортів, допитів та оглядів влада не змогла поставити остаточну крапку в історії.
Історія Борикіних залишається однією з найдивніших сторінок минулого Білки та Тростянеччини. Сьогодні ми не можемо встановити, що саме стояло за описаними явищами. Документи не дають доказів надприродного походження ікони, воскової свічки, хреста, землі чи зцілень. Але вони достовірно свідчать про інше. У Білці існувало місце, яке протягом багатьох років привертало увагу людей. Туди приходили мешканці Боромлі, Тростянця, Кам’янки, Кириківки, Охтирки та інших місць. Вони молилися, брали воду з колодязя, використовували олію з лампад, слухали акафісти й залишали пожертви. Місцеві жителі поступово переставали вірити в чудеса, але чутки продовжували жити за межами Білки. У цій історії переплелися народна віра, страх перед невідомим, надія на зцілення, монастирські традиції, діяльність релігійних груп і прагнення церковної влади контролювати духовне життя населення. Понад століття тому на околиці невеликої слободи Білки звичайна селянська хата на певний час стала місцем, куди сходилися люди з навколишніх сіл. Сьогодні від тієї історії залишилися лише документи. Але саме завдяки їм ми можемо почути голоси тих людей — Борикіних, священників, селян, паломників і чиновників — та відкрити ще одну, майже забуту сторінку історії Тростянеччини.
Хронологія подій
1890 рік — перше повідомлення про чудесні явища від ікони Божої Матері в будинку Євстафія Борики.
1891 рік — ікону вилучено з будинку та передано до Харківського Покровського монастиря.
1895 рік — повідомлення про воскову свічку, яка нібито сама виростала з призьби будинку.
1896 рік — ікону Божої Матері повторно вилучено в Агафії Борикіної та передано до монастиря.
1897 рік — поява воскового хреста та ями в покуті будинку; очікування появи святих мощей. Справу передано слідчому.
1904 рік — нова яма та купа землі в покуті; поширення чуток про можливу появу мощей; спорудження колодязя біля будинку.
1904–1905 роки — формування навколо будинку молитовні, відвідування паломниками, читання акафістів, поява записів про нібито чудесні зцілення.
3–4 травня 1905 року — допити членів родини та огляд садиби протоієреєм Василієм Федоровим.
15 травня 1905 року — Давид Олійник передає список із 13 випадків нібито чудесних зцілень.
30 червня 1905 року — Харківська духовна консисторія розглядає результати розслідування.
20 листопада 1905 року — Охтирський повітовий справник повідомляє про нові чутки щодо «чудес» у будинку Борикіних, зокрема про ріпу, з якої нібито сочилася кров.
30 листопада 1905 року — єпархіальний місіонер повідомляє про зв’язок Михайла та Агафії Борикіних із послідовниками Василя Підгорного.
7 грудня 1905 року — Харківська духовна консисторія знову розглядає матеріали справи.1906 рік — питання про релігійну належність Борикіних та їхні дії ще продовжує перебувати в полі зору церковної влади.
Джерела:
журнал “Вера і разум”
журнал “Епархиальные ведомости”
ДАХО ; фото з архівів мешканців Тростянця.
