Тростянецьке волосне правління.

  У другій половині ХVІІІ ст. відбулись структурні зміни в середовищі сільського населення. На Лівобережжі та Слобожанщині завершився етап феодалізації суспільних відносин. Він супроводжувався зміною у співвідношенні між підневільною та найманою працею, поглибленням станового розшарування і майнової нерівності в суспільстві, посиленням товаризації народного господарства. Усе це накладало своєрідний відбиток на подальшу долю українського селянства. Спроби створити установи для управління селянами були ще у 1790 р., але чинності вони набули за Указом царя Павла І у 1797 р. У тому ж році було затверджено доповідь Господарської експедиції державного господарства «Про поділ казенних сіл на волості  і про порядок їх внутрішнього управління» [1,25]. За цим Указом у волості мало бути 3 000 ревізьких душ. Волостю керувало правління, до складу якого входили волосний голова, сільський староста або виборний того села, де перебувало волосне правління, і писар. Визначольною фігурою в управлінні селянами був писар. На волосні правління покладалися функції громадського, фінансового і поліцейського управлінь, а також вирішення судових справ. До функцій громадського управління волосних правлінь входило обнародування законів і постанов уряду, скликання сходів, організація опіки, нагляд за сиротами тощо. Господарські та фінансові функції зводилися до збору податків, скликання мирських зборів, складання «ревизских сказок», організації магазинів для запасів хліба та інших заходів. Поліцейські функції полягали в нагляді за населенням, затриманні кріпаків, які втекли від поміщиків, карних злочинців, у видачі документів на тимчасову відсутність тощо. Волосні суди, які називалися розправами, розглядали цивільні й незначні кримінальні справи. [2, 1075].

Після скасування кріпосного права, а разом з тим і обмеження влади поміщиків над селянством, у царській Росії було створено ряд установ, які здійснювали управління селянами. Такими установами, за Маніфестом від 19 лютого 1861 р., були сільські та волосні правління, волосні суди, мирові посередники, повітові  з’їзди мирових посередників, губернські по селянським

справам «присутствія», земський відділ міністерства внутрішніх справ і головний комітет для влаштування селянського побуту. [3, 29].       

Низовою ланкою волосного управління було сільське правління. У кожному селі управління державними селянами здійснювалося сільським сходом, на який збиралися всі господарі дворів, а також виборні: сільський староста, збирач податків, наглядач сільського магазину для запасів хліба та десяцькі, — по одному десяцькому від десяти дворів. Сільський староста у селі відав тими ж справами, що й волосне правління у волості. Сільське правління підпорядковувалося волосному правлінню. У господарському аспекті державні селяни підлягали губернським казенним палатам, а в поліцейському і судовому — повітовим нижчим земським судам і повітовим стряпчим. Постанови сходу не були остаточними, вони ще розглядалися волосним правлінням і здебільшого затверджувались окружним начальником. Як правило, сільські сходи збиралися тричі на рік. Сторонніх осіб на них не допускали. Строки скликання сходів і порядок їх проведення регламентувалися. Волосне правління  були вищою інстанцією для сільського правління і сільської розправи державних селян. Волосні та сільські правління перебували у віданні окружних управлінь, які, у свою чергу, підпорядкувались казенним палатам.  Правління контролювало здійснення видатків, затверджених волосним сходом, ведення посімейних списків та різних облікових книг стосовно продовольчих позик, призову новобранців, обов’язкового страхування тощо, доведення розпоряджень влади, зокрема рішень щодо прохань та скарг, збирання статистичних відомостей про видатки на врожай, на боротьбу проти шкідників, епідемій, засвідчення духовних заповітів, деяких контрактів між селянами та угод про найм на сільськогосподарські роботи, стягнення з селян боргів на користь держави чи приватних осіб, здійснення поштових операцій [4].

 З архівних документів відомо, що до Тростянецької волості в 1865 році входили сільські товариства сіл Кам’янка, Смородино, Машкове, Олексина, Хвощова,  Тучне, Мащанка, Боголюбово та Станова.  [5, 39]. А вже в 1868 році до Тростянецької волості війшли села Радомля, Микитівка, Білка   та Грузьке. [6, 9]. Пізніше виникла Білчанська волость, деякі села та хутори відійшли до неї. На 1909 рік до Тростянецької волості входили села: Тростянець, Радомля, Смородина, Станова, Боголюбово, Машкове, Мащанка, Олексина, Тучне та хутори –Лучка, Червоний та Климентов.[7, 3]

Будівля Тростянецького волосного правління знаходилася на дорозі по Сумському почтовому тракту, за дерев’яним містком через річку Бурівець [8,36], цю місцевість ще називали Кулінка [9.123]. Поряд знаходилося народне училище. (Зараз це територія напроти Вознесенського храму). З листівок та світлин того часу констатуємо, що будівля була дерев’яна, досить простора, на ґанку оздоблена  різьбленими декоративними орнаментами. Будинок можна назвати типовим проєктом для волосних правлінь. Про формування типових проєктів будинків волосних правлінь свідчать креслення, які збереглись у Державному історичному архіві. Чи збігаються креслення з Тростянецьким будинком волосного правління невідомо, а світлина фасаду і креслення фасаду повністю збігаються. Ця будівля збереглась і донині, зараз вона є одним із  приміщень школи №1. [10.2]

     З архівних та писемних джерел того часу маємо відомості про волосних старшин Тростянецького волосного правління. Волосни́й старшина — посадова особа в Російській імперії, яка мала певну владу на рівні дрібної адміністративно-територіальної одиниці волості. Волосний старшина віддавав розпорядження, а з волосним сходом фактично тільки радився. Сам старшина звітував перед поліційним управлінням, повітовою владою та земськими органами. Насамперед  на нього покладалася функція підтримання порядку, тобто поліційного контролю. Пізніше законами від 1874 та 1902 років цю функцію передали поліцейському уряднику. Оскільки волосний старшина часто був неписемний, то канцелярію волосного сходу вів писар .[11]

Старшини Тростянецького волосного правління:
Бельський Трохим Степанович – 1866 -1872 р.р Бабіч – 1877 -1879 р. Бондаренко – 1879 р. Ситник Митрофан – 1885р. Головченко Григорій Григорович – 1892 – 1906 р.р. Захарченко Павло Сидорович – 1907 – 1909 р.р. Захарченко Антон Петрович – 1910 – 1912 р.р. Бугай Стефан Якович – 1913 – 1915 р.р. Іващенко Павло Пилипович – 1916 – 1917 р.р.

Атрибутом волосних старшин був  знак із надписом «Волосний старшина», що був  виготовлений із міді мав округлу форму  та підвіску на ланцюжку,  його носили  на грудях поверх одягу. На всіх знаках вказувалася назва посади, на зворотному боці – герб губернії. Знаки переважно одягалися на урочисті подій, офіційні прийоми, під час фотографування. [13.1]

В архіві автора є три  копії світлин із зображенням волосних старшин, але тільки одне з них атрибутовано. Це копія світлини волосного старшини Захарченка Антона Петровича, який обіймав цю посаду протягом 1910-1012 років.  [14] Копія світлини знаходиться в сімейному архіві родини Яценко, пращуром якої і був Антон Петрович Захарченко.

Збереглась інформація про одного з тростянецьких волосних писарів Івана Юхимовича Семенченка. Про нього написала навіть губернська газета, дослівно :

«  Нам пишуть із Охтирки, що 7 січня у селі Тростянець справлявся надзвичайно рідкісний ювілей. У цей день, з дозволу земського начальника у волосному правлінні відбувалося вшанування Івана Юхимовича Семенченка, який 25 років прослужив волосним писарем і користується загальним розташуванням. Ювіляру піднесли образ Охтирської Божої Матері, хліб-сіль та цінний срібний подарунок. Понад те, було прочитано подячну адресу за чвертьвікову корисну службу» [15.4] 

Візуальні джерела – печатки тростянецьких волосних і сільських управ (з архівних документів).

В публікації використані матеріали : Державного архіву Сумської обл. Обласного Краєзнавчого музею. Сімейного архіву родини Яценко м. Тростянець