Cвяткування 25-річниці пастирської служби священника В.А.Федорова.

Подія яка відбулась в Тростянці в 1892 році, а саме святкування 25-річниці служби в Тростянецькому Благовіщенському храмі його настоятеля отця Василія (Василія Олександровича Федорова) була описана в філософсько-богословському журналі “Вера и Разум” який видавався Харківською єпархіею. Цей опис відкриває деякі невідомі сторінки з життя Тростянця в ті часи. Опис друкується мовою оригіналу.

Благовіщенська церква

— 26 сентября текущаго (1892) года въ селеТростянцѣ, Ахтырскаго уѣзда, происходило рѣдкое въ приходской жизни торжество: чествовалось             25-тилѣтіе пастырскаго служенія при Тростянецкой Благовѣщенской церкви священника о. Василія Александровича Федорова, благочиннаго 2-го округа Ахтырскаго уѣзда. И вообще 25 лѣтъ многотруднаго служенія каждаго пастыря, съ честію проходившаго это служеніе, невольно внушаютъ чувства уваженія предъ такимъ пастыремъ, и далеко не каждому священнику вы-падаетъ жребій дожить до такого времени, а тѣмъ болѣе — получить достойное возмездіе и глубокую признательность отъ прихода за свою дѣятельность; но на почтенномъ юбилярѣ — отцѣ Василіи—не только все свершилось для достойнаго чествованія съ великою честію пройденнаго имъ служебнаго поприща, но и все торжество юбилея, по своей задушевности и искренности, превзошло всѣ ожиданія. Празднованіе началось съ вечера 25 сентября въ сослуженіи трехъ священниковъ и двухъ діаконовъ. Мѣстный хоръ пѣвчихъ, выдающійся и необычный для сельскаго храма по своей правильной и строгой организаціи, исполнявшій въ это время особенно стройно и умилительно всѣ положенныя пѣснопѣнія, торжественное и проникнутое живым глубокимъ религіознымъ чувствомъ служеніе юбиляра съ сонмомъ священно-служителей, красота и благолѣпіе богатаго и рѣдкаго для села Тростянецкаго храма, — все это видимо дѣйствовало на души не однихъ простолюдиновъ, собравшихся въ великомъ множествѣ помолиться вмѣстѣ съ своимъ любимымъ батюшкою—отцомъ Василіемъ. Но особенною торжественностію сопровождалось на другой день, въ самый праздникъ, служеніе литургіи, которую совершалъ юбиляръ съ восемью священниками своего округа и тремя діаконами. Въ обычное время литургіи память св. Іоанна Богослова, Апостола любви, юбиляръ почтилъ задушевнымъ и выразительнымъ поученіемъ о характерѣ христіанской любви, ея не обходимости и значеніи ея въ жизни общества, семьи и государства. Поученіе это, изложенное на основаніи ученія ап. Павла о любви вообще (2 Кор. гл. 13), и особенно — на основаніи глубокаго ученія ап. Іоанна Богослова о христіанской любви, характерѣ и значеніи для людей (1 Іоан. гл. 2, 8—Ц; гл. – стт. 7—10 и 20 и др.). при развитіъ главнаго положенія втомъ, что любовь христіанская должна простираться даже на враговъ (Лук. 6, 32—35 и Ме. 5 44—45) и что тогда только  возможно въ человѣческихъ обществахъ согласіе, единодушіе, мнимная уступчивость, а отсюда и преуспѣяніе во всей жизни,—і невольно наводило на мысль объ его глубокой связи съ празднуемы- событіемъ въ жизни юбиляра и было выслушано всѣми молящими съ напряженнымъ вниманіемъ. Не смотря на то, что служеніе литургіи началось лишь къ 11-ти часамъ дня и продолжалось до часу, храмъ былъ буквально переполненъ молящими среди которыхъ находились не только православные—служащие при громадной Тростянецкой главной конторѣ и сахарномъ заводѣ мѣстнаго землевладѣльца, ст. сов. Л. Е. Кенига, по были й протестанты во главѣ съ уполномоченнымъ Кенига, Е. А. Шульце. Все это ярко свидѣтельствуетъ о той любви, уваженіи и преданности, которыя стяжалъ о. Василій даже среди инославных христіанъ своими рѣдкими, высокими душевными качествами истиннаго миролюбія, снисходительности, благожелательности, душевной простоты и готовности помочь каждому словом и посильнымъ дѣломъ. Какъ прихожане, такъ и окружное духвенство въ этотъ день соревновались въ выраженіяхъ любви и уваженія къ своему духовному отцу, начальнику и руководителю! Такъ, послѣ литургіи, предъ началомъ благодарственнаго молитвии представители отъ прихожанъ поднесли отцу Василію масивный (въ 100 золоти.) чистаго золота наперсный крестъ, тонкой и изящной работы при слѣдующемъ адресѣ: «Ваше Высокопреподобіе, многоуважаемый отецъ Василій! Сегодня соверш лось 25 лѣтъ со дня рукоположенія Васъ въ священническій сан къ нашей Тростянецкой Благовѣщенской церкви. Всѣ мы были свидѣтелями пройденнаго Вами служенія, которое Вы обращали на пользу церкви и прихода, являя намъ собою образецъ смеренія, трудолюбія, любви къ ближнему и другихъ высокихъ достоинствъ, соединенныхъ съ великимъ званіемъ пастыря. Доказательством общаго расположенія къ Вамъ всего населенія служітъ отголосокъ, раздающійся далеко за предѣлами нашего прихода. Желая почтить Васъ въ этотъ знаменательный день, мы просили Владыку разрѣшить намъ поднесеніе Вамъ наперснаго креста, съ правомъ носить таковой по установленію. Просьба наша была милостиво и благосклонно принята Архипастыремъ и удостоена его разрѣшеніемъ. Поднося Вамъ наперсный крестъ, просимъ принять таковой, какъ свидѣтеіьство нашего къ Вамъ глубокаго уваженія и признательности за Вашу многолѣтнюю полезную службу. Сердечно желаемъ, чтобы Ваша пастырская дѣятельность продолжалась многіе годы на пользу Церкви и для блага тѣхъ, которые въ нуждѣ всегда находятъ у Васъ добрый совѣтъ и слово утѣшенія».

Л.Є.Кеніг

Чтеніе адреса было выслушано при гробовой тишинѣ тысячной массы молящихся. Осѣнивъ себя крестнымъ знаменіемъ и приложившись къ поднесенному св. кресту, юбиляръ возложилъ его себѣ на перси и съ глубокимъ чувствомъ отвѣчалъ слѣдующее: «Сердечно благодарю Васъ, прихожане, за драгоцѣнный для меня даръ. Этотъ святой крестъ я считаю величайшею наградою за мою 25- лѣтнюю службу при настоящемъ св. храмѣ. Вмѣстѣ съ тѣмъ, этотъ св. крестъ свидѣтельствуетъ о томъ, что между мною и Вами существовали и существуютъ добрыя отношенія. Дѣйствительно: не обинуясь, могу сказать, что я уже 25 лѣтъ пользуюсь Вашимъ вниманіемъ и расположеніемъ ко мнѣ, и въ теченіе этого долгаго времени не было между нами никакихъ непріятностей. Дай Богъ, чтобы эти наши добрыя отношенія и на будущее время оставались неизмѣнными, чтобы и въ будущемъ существовали между нами братская любовь и довѣріе. Этотъ св. крестъ, какъ знамя нашей св. вѣры, какъ символъ терпѣнія и страданій, какъ орудіе нашего спасенія, нравственно обязываетъ меня тверже идти по стези своего призванія, ревностнѣе и съ большимъ усердіемъ исполнять свои обязанности. Готовъ и радъ все это исполнить и имѣю на то достаточно опыта. Но будущее въ руцѣ Божіи. Духъ бодръ, а плоть немощна. Я уже приближаюсь къ тому возрасту, когда не всегда можно надѣяться на свои силы, а тѣмъ болѣе ручаться за нихъ. Для меня уже наступаютъ не годы зрѣлости, а годы старости, а потому въ будущемъ на своей службѣ я часто, если только не постоянно, могу нуждаться въ вашемъ снисхожденіи ко мнѣ; моя дѣятельность можетъ оказаться недостаточною, скудною, если только этой недостаточности, этой скудости вы не пополните, не покроете своею ко мнѣ братскою любовію. Любовь долготерпитъ, милосердствуетъ, не раздражается, все покрываетъ, все переноситъ, любовь никогда не перестаетъ (1 Кор. 13, ст. 4, 7 и 8). На таковую любовь вашу я возлагаю свои надежды въ будущемъ. Если находите, что я много полезнаго сдѣлалъ для церкви и прихода. Я здѣсь только исполнялъ свой долгъ. При мнѣ расширенъ и украшенъ настоящій храмъ; при мнѣ построена церковь на нашеть кладбищѣ; по моему настоянію при нашей церкви содержится пѣвчихъ; два раза я занимался устройствомъ зданія для нашей сельской школы; были и другія дѣла. Но для всего этого мнѣ легко доставались средства. Не говорю уже о вашемъ усердномъ посѣщеніи храма Божія, отчего увеличиваются его средства; не говорю уже о вашихъ даже большихъ пожертвованіяхъ на нужды храма изъ вашихъ скудныхъ средствъ;—это такъ и быть должно. Этотъ храмъ—вашъ храмъ, а вы—его прихожане; этотъ храмъ—домъ Божій, устроенный у васъ для вашего спасенія. Въ немъ молились ваши предки, молитесь вы, и будутъ молиться ваши потомки. Ваше усердіе къ храму свидѣтельствуетъ только о томъ, что вы дѣйствительно добрыя чада церкви Христовой. Да благослогословит Васъ Господь Богъ! Но я долженъ сказать, что во всѣхъ означенныхъ дѣлахъ большую помощь оказывалъ мѣстный землевладѣлецъ г. Кенигъ *. Напримѣръ: при расширеніи настоящаго храма, і украшеніи и недавнемъ ремонтѣ недостаточно было общественный и церковныхъ средствъ; этотъ недостатокъ средствъ (значительный) покрылъ  г. Кенигъ; при постройкѣ церкви на кладбище; большую половину расходовъ принялъ на себя г. Кенигъ; на содержаніе хора пѣвчихъ при церкви онъ ежегодно выдаетъ значительную часть средствъ, а школа устроилась только на его счетъ Позволяю себѣ отъ себя и отъ васъ, прихожане, выразить глубочайшую признательность его превосходительству Л. Е. Кенигу за все то добро, которое онъ намъ сдѣлалъ. А теперь возблагодарим Господа Бога, столь благодѣющаго намъ, за всѣ благодѣянія, нам дарованныя, и помолимся Ему, чтобы Онъ—Всеблагій—и въ будущемъ не оставилъ насъ своими милостями, сохранилъ бы нам добродѣтели и избавилъ насъ отъ всякихъ семейныхъ и общественныхъ бѣдствій и въ день кончины нашей оградилъ-бы нас Своимъ милосердіемъ и на страшномъ судѣ Своемъ не осудилъ- бь насъ по дѣламъ нашимъ».

Рѣчь эта, произнесенная громко, ясно и съ возраставшимъ одушевленіемъ, произвела сильное впечатлѣніе на всѣхъ слушателей. Вслѣдъ за рѣчью было совершено благодарственное молебень-приветствіе Господу Богу, послѣ котораго юбиляръ, въ сопровожденіи всего сослужившаго ему духовенства и всѣхъ молящихся, въ пред-несеніи двухъ иконъ, поднесенныхъ ему окружнымъ духовенствомъ, отправился въ свой домъ раздѣлить съ гостями скромную трапезу. Въ отвѣтъ на поднесеніе иконъ духовенствомъ округа, просившимъ видѣть въ немъ выраженіе благодарности и признательности со стороны окружнаго духовенства къ юбиляру, какъ къ доброму начальнику и руководителю, юбиляръ отвѣчалъ сердечною благодарностію. Выразивши ту мысль, что онъ, по мѣрѣ силъ своихъ и разумѣнія, старался исполнять свой долгъ по отношенію къ своимъ подчиненнымъ собратіямъ и поступалъ всегда по совѣсти, что въ поднесеніи иконъ ему духовенствомъ округа выразило къ нему довѣріе и любовь, и что между духовенствомъ сохранилось еще согласіе, братолюбіе и единеніе, о. благочинный прибавилъ:«Но что я могъ бы сдѣлать безъ вашего участія, безъ вашего содѣйствія и помощи? Ничего, или очень мало. Одинъ въ полѣ—не воинъ. Никакой руководитель не можетъ достигать своихъ цѣлей безъ помощи другихъ; никакой начальникъ не будетъ имѣть успѣха въ своихъ распоряженіяхъ, если подвѣдомыя ему лица не будутъ въ точности ихъ исполнять. Тамъ только могутъ быть порядокъ п успѣхъ, гдѣ «другъ друга тяготы носятъ». «Мужіе же двоєдушній неустроени во всѣхъ путехъ своихъ», и «всякое царство, всякое общество, всякое семейство, раздѣлившееся на ся, падаетъ и разрушается». Будемъ-же молиться другъ за друга, да исцѣлѣемъ. Поднесенныя мнѣ вами эти св. иконы позвольте мнѣ считать вашимъ благословеніемъ, благословеніемъ отцевъ и братій. Вѣрую, что это благословеніе сугубо послужитъ къ моему благополучію и укрѣпитъ мои силы въ будущей моей дѣятельности. Благодать по милость отъ Бога Отца и Господа Іисуса Христа да пребываетъ всегда между нами».

Главная причина искренняго и глубокаго уваженія духовенства къ о. Василію заключается въ умѣніи о. Василія оставаться самымъ близкимъ и задушевнымъ товарищемъ, при полномъ сохраненіи всѣхъ достоинствъ начальника и руководителя. Это и было высказано въ заключительной рѣчи Бѣльчанскаго священника о. Василія Яновскаго, въ которой онъ, обращаясь къ о. юбиляру, отъ лица всего духовенства, между прочимъ, сказалъ: «Малѣйшія разногласія и недоразумѣнія какъ между членами причтовъ, такъ и между причтами и прихожанами Вы своимъ мудрымъ совѣтомъ и наставленіемъ, добротою и прямотою характера всегда умѣли такъ сглаживать и пресѣкать въ корнѣ, что почти всѣ, являвшіеся к вамъ, какъ къ предсѣдателю благочинническаго совѣта, с какой либо жалобой, выходили отъ васъ съ обѣщаніемъ и намѣреніе ; начатое дѣло прекратить и окончить миромъ. Но блаженние-міротворцы, яко тій сынове Божіи нарекутся (Ме. 5, ст. 9).

Блаженнії, прибавимъ отъ себя, достигшіе столь славныхъ дел пастыри—миролюбцы и много возлюбившіе, поучающіе своимъ примѣромъ смиренномудрія и неуклоннаго исполненія требованій сі его высокаго званія и возбуждающіе къ слѣдованію по ихъ стопам – намъ и насъ—ихъ собраній…

Священникъ Даніилъ Попов                                              

  *Кенигъ—лютеранинъ по вѣроисповѣданію. 

Джерело: журнал “Вера и Разум” №5 за 1892 рік

Привіт із Тростянця.

Єдина відома кольорова листівка з зображенням Тростянця.
З надписом під зображенням “Привът изъ Тростянца”.  Серія таких листівок випущена видавництвом FB Göhler, Gr-Röhrsdorf (Dresden), де FB Göhler видавник , Gr-Röhrsdorf місто в Німеччині, на землі Саксонія. Підпорядковане адміністративному округу Дрезден. Входить в склад району Баутцен. Підпорядковується управлінню Гросрєрсдорф. Населення складає 6826 душ. Займає площу 26,45 км2. (1). Відомо вісімнадцять екземплярів цієї серії. На даній листівці зображено алею з Тростянця в Нескучне резиденцію головного адміністратора Тростянецького маєтку Л.Є Кеніга.(2)

Джерело: (1)https://ru.wikipedia.org

(2) книга Сільське господарство в Тростянецьких маетках Л.Є.Кеніга. ст 146

Товариства «Просвіта» на Тростянетчині.

Після лютневої революції, прагнення української інтелігенції відродити національну культуру висунуло потребу гуртуватися в громадські організації.  Документи того часу свідчать, що формою всенародного руху за національне
відродження, стали на початку XX ст. товариства «Просвіта».  До «Просвіти» записувались і чоловіки, і жінки, багаті й бідні, освічені й зовсім неписьменні – всі ті, у кого було бажання здобувати знання. Це стало причиною масового виникнення товариств «Просвіта» як у великих українських містах, так і в глухих селах.
Просвітяни поширювали серед народу книги, влаштовували літературні вечори, ставили вистави українських класиків-драматургів. Носіями високих духовних українських цінностей були кобзарі, яких часто запрошували на свої збори просвітяни.
У статуті ” Просвіти” повідомлялося :
“Наша ціль – просвітницька робота серед нашого найменшого
брата, знайомити люд український з його рідною історією, літературою музикою, а також найбільш зрозумілим способом поширювати поміж нього всякі агрономічні та сільськогосподарські відомості”. Урядом було милостиво дозволено “малоросійську” пісню, бо рота кожному українцеві не заткнеш, він народжувався і помирав з рідною піснею. Для цього просвітяни відкривали українські бібліотеки, організовували драматичні й хорові
колективи, поширювали українське народне мистецтво, відкривали
безплатні школи в селах і містах, збирали кошти для допомоги
сільським учителям та лікарям, на медичну допомогу убогим мешканцям.

    
Товариство «Просвіта» в селі Тростянець виникло 1917 році. На початку серпня 1917 року, воно налічувало більш як 130 членів. А 24 червня 1917 року, два делегати від Тростянця брали участь в Повітовому з”їзді в Охтирці, яка в той час входила до Харківської губернії. На з”їзді були представники сіл, великих хуторів і організацій Охтирського повіту, який скликала Рада Охтирської Української громади. У прийнятій резолюції говорилося, що охтирський повітовий з’їзд приєднується до Універсалу, визнає Київську Центральну Раду своїм Тимчасовим Урядом, вважає, що початкова школа в місті повинна бути українською, вводиться діловодство виключно українською мовою, сприяє Охтирській повітовій раді у питанні просвіти населення, вимагає від земства виписки для кожної сільської та волосної управи українських книжок та газет. Зі сторінок повітової газети «Голос села» можна дізнатися, що шкільна комісія при Земській Охтирській Управі постановила провести опитування у селян, якою мовою вони бажають навчатися.

кобзарь Григорій Семенович Кожушко

Зі сторінок цієї ж газети дізнаємося що, в червні 1917 року в місцевому театрі, Тростянецьке товариство «Просвіта» організувало національний вечір, на якому членами ради було дано промову про політичні новини та події. Особливе враження на присутніх на з”їзді, справив виступ кобзаря Григорія Семеновича Кожушка з ВиликоїПисарівки, а також жива картина «Відродження України». По дорученню «Просвіти», було роз”яснено робітникам цукрового заводу та селянам села Радомля, про Україну та українців. А в липні був делегований один делегат, учасником на з”їзд в Київ. Керівником осередку Тростянецької Просвіти був вчитель Миргородський Юрій Іванович.


На фото, будинок праворуч, театр Лугового, там проводила свої збори Тростянецька «Просвіта».

Залишив спогади про Тростянецьку «Просвіту» активний член її ради, у своїй книзі «Щаблі»  Ю.П. Самброс, дослівно   :

-Дуже багато  часу й сил я віддав тоді у Тростянці «Просвіті», що й справді розгорнула змістовну культурну роботу серед Тростянецьких мешканців, місцевих селян і робітничої молоді цукроварні.                                                                                                                                                         
В активі «Просвіти» було чимало хороших щирих людей. Там я щиро потоваришував з Хомою Леонтійовичем Головченком. Він і його дружина Оксана брали постійну участь в аматорських виставах «Просвіти»…                                                                           


– Через Просвіту я близько потоваришував з місцевим вчителем-українцем Юрієм Івановичем Миргородським, дотепною, обережно поміркованою на той час у своїх політичних поглядах людиною….
-моя діяльність в «Просвіті» була для мене школою практичної громадкості… Мені тут доводилося часто виступати прилюдно на зборах чи з доповідями, в Тростянецькому театрі на Шевченкові свята, іноді з серйозними рефератами для вчителів тощо, й зажадати слави серйозного доповідача.

Ю.П.Самброс член ради Тростянецької «Просвіти»

Щербак І.Т. член Тростянецької «Просвіти» 

                                   
Список членів Тростянецької           
«Просвіти»                                                                                                                                      

В селі Боромля  в цей же час, також заснувалась «Просвіта». До неї записалось на серпень 1917 року 70 чоловік. Головою Боромлянської «Просвіти»  обрано Д.Маликова який написав вірша про «Просвіту»  в повітовій газеті  «Голос села» :
Так нуж брати милі, брати дорогії,
Дайте хоч дітям цю млу як-небудь
Працею в Просвітах по світу розвіем
І нас добрим словом вони спом’януть!!!

повітова газета “Голос села”

Село Білка 9 липня 1917 року у двокласному училищі відбулися установчі збори товариства «Просвіта».На збори прийшло багато народу, прийняли зразковий устав з поправками. Членський внесок встановили 1 карбованець. Записалось 65 чоловік, а грошей зібрали 68 крб 90 коп. (3 крб. 90 коп.) пожертва. В Просвітянську раду зібрали 7 чоловік голова ради народний вчитель Я.А.Мяло, писарь-секретар земський фельдшер Л.С.Пестунко, скарбник Трохим Прохватило. Постановили виписати більше книжок та газет українською мовою та безкоштовно роздавати їх читати селянам.  Також вирішили зібрати артистичну комісію та незабаром поставити українську виставу щоб більше залучити молодих і літніх людей до «Просвіти».


голова ради  Більчанської «Просвіти» народний вчитель Я.А.Мяло

Негативне ставлення до товариств «Просвіти» була з боку більшовицької влади. З цією метою в повіті проводилася робота, спрямована на поступове захоплення комуністами товариств «Просвіти», беручи їх під свій плив, і виключення з них національно-свідомих елементів, спочатку перейменування її в Червону Просвіту. «Просвіти» (“неслухняні”) більшовицьким органам влади перетворювалися в фабрично-заводські клуби, сільбуди, курси лікнепу, вечірні школи, хати-читальні. Однак перебудувати діяльність «Просвіт» виявилося неможливим, і тоді більшовики в 1921 році пішли на знищення цих національних культурно-освітніх організацій.  Надалі багато членів Тростянецької «Просвіти» було репресовано.

Джерела: Газета Охтирської групи Української партії соціалістів-революціонерів “Голос села”. – 1917. – № 2. Місце зберігання: Охтирський міський краєзнавчий музей (КЗ «ОМКМ». – Інв. № 1274).

Ю.Самброс “Щаблі (Мій шлях до комунізму) ел.ресурс http://diasporiana

Дасо: ф Р7641оп1спр.808

фото Я.А.Мяло з книги 150 років Миколаївському храму в с.Білка

Іван Тимофійович Щербак.

репресовані Тростянчани.

Щербак І.Т.

Щербак Іван Тимофійович народився в селі Тростянець Охтирського повіту, згідно запису в метричній книзі Благовіщенської  церкви  23 червня 1894 гоці. Батько Тимофій  Федорович селянин, мати Меланья Марківна, православні. Хрещені батьки , селяни с. Тростянець Андрій Семенович Панченко та Бондаренко Катерина Павлівна.(1) Родина Щербаків з селян дід і баба працювали на панщині, батько Тимофій,  селянин – робітник мав 1.1/4 десятин землі яку обробляв, та працював робітником на цукроварні  понад 30 років. Проживали по вул Стаханова 21 .( Зараз провулок Славгородський)

Будинок сім”ї Щербак по вулиці Стаханова 21

Закінчивши Тростянецьке двокласне училище, пішов учнем на цукроварню де пропрацював з 1910 по 1915 рік.

Щербак І.Т. під час служби.
Шербак І.Т. в вікні паровозу.

В 1915 році Івана Тимофійовича було мобілізовано в царську армію де він служив до 1917 року. Після демобілізації в 1917 році знову пішов працювати до рафінадного заводу, та в цьому ж році був обраний членом правління місцевої спілки споживчого Товариства. Пропрацював в спілці на посадах, члена правління, секретаря, зав. Торг.операціями. В 1920 році скінчивши інструкторсько-кооперативні курси, вступив інструктором ревізором до Охтирської спілки споживчих товариств де пропрацював до 1925 року.

Щербак І.Т в окулярах, під час перевірки Боромлянського споживчого товариства.

У зв’язку з ліквідацією Охтирської спілки споживчих товариств, перейшов працювати до Харківського багато крамничного кооперативу робітників цукроварень на посаду завідувач філії, спочатку декілька місяців працював завідувач Пархомівської філії, потім був переведений до Тростянецької філії.

магазин багатокрамничного кооперативу в с.Пархомівка

В Тростянці завідувачем працював аж, до реорганізації багато крамничного кооперативу робітників.цукрозаводів. і до організації самостійного Робкоопу. Під час організації самостійного Робкоопу Івана Тимофійовича було обрано членом та головою правління, а після закінчення організації членом правління де й працював до 1937 року.  А потрапив І.Т.Щербак в кооперацію ще в 1912 році коли працював на цукроварні. В той час в Тростянці було організовано споживче товариство. І Він вступив туди пайщиком (як згадує Він у своїй автобіографії) В новоствореній організації передплачувалось багато літератури по кооперації які Іван Тимофійович всю вивчав що дало змогу йому познайомитись з кооперативним рухом.В 1917-19 роках працюючи як член правління брав участь в створення сільськогосподарського товариства, та частково в організації системи споживчих товариств. З 1920 року маючи фах кооперативного інструктора, і працюючи інструктором ревізором неодноразово заміняв зав.організаційного відділка.

Члени Тростянецького споживчого Товариства.
(третій зліва Щербак І.Т.)

Брав активну участь в громадському житті села Тростянець. в 1925 -1926 роках був членом сільради та головою ревкомісії споживчого товариства. На період 28-30 років член контрольної ради сільськогосподарського товариства, головою ревкомісії птахівничого.товариства, член контрольної ради садово-городнього товариства. Головою міжрайонної культової комісії, членом редколегії районної газети « Синичка». Брав участь і дописував в періодичних виданнях : газета Вісті; журнал Нова громада; газета Кооперативне життя; бюлетень кооперація Сумщини; Плуг і Молот.

Перший номер газети ” За міцну кооперацію”

Освіту мав двокласне училище; курси інструкторсько- кооперативні, постійно займався самоосвітою. Член мисливського товариства, та товариства рибалок.

Іван Тимофійович на полюванні.

Сім’я : дружина Щербак Парасковія Андріївна (Головченко) 1895 р.н. діти :троє дочок Олександра Іванівна. (працювала вчителькою в 63-ш, СШ No3.)(2)

Сім”я Щербак.
Доньки
І.Т та П.А.Щербак.
перша зправа донька І.Т.Щербак -Олександра.

17 квітня 1938 року був заарештований місцевими органами НКВД та відправлений в тюрму міста Суми.(3) В ході слідства по матеріалах архівної справи в Державному архіві Сумської області йому як колишньому есеру що видно з довідки наданої Тростянецькою селищною радою (4) пред’явлене обвинувачення в участі в Українсько есерівської повстанській організації. По показання жителя села Боромлі Даниленко Константна Васильовича(5), Іван Тимофійович Щербак був ним завербований і дав згоду на участь в Українській-єсерівській повстанській організації, в Тростянецький осередок до якого увійшли жителі Тростянця,  Квітченко Іван Євграфович та Бондаренко Фома Леонтович (6). З показань допиту самого Щербака, Іван Тимофійович (що свідчать матеріали кримінальної справи) зізнався що був завербований в грудні місяці 1937 року в повстанську організацію Даниленком, а також дав згоду по команді зі зброєю за закликом, виступити проти Радянської влади.(7) Слідство тривало не довго вже 21 04.1938 були осуджені всі фігуранти справи по статті 54-2 5511 УК УРСР з обвинуваченням в організації на Україні повстанської організації, метою якої було повалення радянської влади шляхом повстання та встановлення Української буржуазної держави(8).На підставі викладеного матеріалу обвинувачення всіх (винних) в порядку приказу направити на розгляд Особливої трійки УНКВД по Харківській області в м. Харків. (9) Рішення трійки 24. 04.1938 році було одностайне розстріляти.(10)


Майже всі фігуранти ціеї справи були розтріляні.Так за 7 днів слідства, вчинили розправу за видуманою справою над невинними жертвами тоталітарного Радянського режиму .

Згідно довідки в документі справи Щербака І.Т. та інших  розтріляли в Харкові 3.07.1938 року.(11)

В 1954 році колегія Київського військового округу, після протесту, справу була переглянуто.Після повторного розслідування вияснилося що Даниленко на допиті в 1939 році показав що обмовив в створенні повстанської організації в Харківській області, і в вербуванні до неї 46 чоловік. І що страчені невинні люди які дали проти себе свідчення (скоріше всього під тортурами).були невірними. З них були знято обвинувачення та справу закрито.(12)

Після смерті Сталіна, та засудження його культу особистості при М.Хрущові 1956 році дружина Івана Тимофійовича, Парасковія Андріївна подала прохання на ім’я Генерального прокурора, прохання знайти місце знаходження свого чоловіка якого заарештували в 1938 році.(13)На цей запит прийшов лист з відповіддю від брехливої Радянської влад що І.Т.Щербак помер в тюрмі в 1944 році від туберкульозу нирок.(15)

І вже після смерті дружини, після безліч листів доньки Івана Тимофійовича, Олександри, вчительки СШ No3, в Генеральну прокуратуру та КДБ СРСР, уже в1992 році на ім’я Олександри Іванівни Щербак прийшов документ про реабілітацію її батька та довідка на дійсну причину смерті, розстріл. На запит де похований І.Т.Щербак також прийшла відповідь (в парковій зоні біля Харківської в’язниці)(16)

  1. ДАСО ф745 оп.1 с 79 стор.31
  2. Автобіографія з архіву сімї Вертій Е.
  3. ДАСО Р7641оп5с77  стор.5
  4. ДАСО Р7641оп5с77  стор.18а
  5. ДАСО Р7641оп5с77  стор.19
  6. ДАСО Р7641оп5с77  стор.30
  7. ДАСО Р7641оп5с77  стор.38
  8. ДАСО Р7641оп5с77  стор.42
  9. ДАСО Р7641оп5с77  стор.44
  10. ДАСО Р7641оп5с77  стор.47
  11. ДАСО Р7641оп5с77  стор.48
  12. ДАСО Р7641оп5с77  стор.51
  13. ДАСО Р7641оп5с77  стор.57
  14. ДАСО Р7641оп5с77  стор.79
  15. ДАСО Р7641оп5с77  стор.86
  16. ДАСО Р7641оп5с77  стор.87

Радомля

Село Радомля виникло в кінці 17 століття. Перше письмовий спогад датується 1694 роком в копії виписок з Білгородського столу(Суперечка Боровенського воєводи з черкаськими сотниками про суд над розбійниками та інше) В 1696 році примежовано до Тростянця куплені полковником Івану Івановичу Перехрестовим землі у боярських дітей с. Люджа, у Радомлян і Бороменців, де «Побудували хутір Криничний, а« вільні черкаси прийшли та населили 50 дворів » У своїй книзі в 1857 ріці”Історико-статистичний опис Харківської єпархії” Філарет  Гумілевський описує : Що У княгині Софії Олексіївни Голіциной, якій о. Тимофій Надаржинський був предком, понині ціла наступна записка ПетраІ о. Тимофію: “пришли, не зволікаючи, до мене свого свояка, якщо є у нього крайня нужда мене бачити. Petrus”. Ця записка ніде не видана. Серед виданих листів Царевича Олексія Петровича  наступне: “Милостивий Государ Батюшка! Цього дня надвечір приїхав до мене батько наш духовний Тимофій і просив мене, щоб мені послати його лист до тебе Государеві з кур’єром таємно, не мешкав ні години. А сказав, що лист про найпотрібніші справи. І я той лист послав до тебе Государеві в цьому пакеті з умисним кур’єром; а його лист не підписаний. Син твій Олексій. З Преображенського сіла, 24 д. у вечору 1708″* (* Листи Царевича, Одеса, 1849, стор. 22). Одно лист пояснюється іншим і обоє пояснюють одно з найважливіших справ. Свояк, про якого говорить Цар, є Петро Яковлєв або Яценко, старанний агент Кочубея в доносі на Мазепу. Кочубей, рішивсь донести про зрадницькі задуми Мазепи відкрив підприємство своє полтавському полковникові Іскрі та родичеві Іскри, Спаському священикові Святайле. Цей останній дав раду відправити з доносом Петра Яценка, єврея, що хрестився, як людини розумної й добросовісної, і до того ж родича царському духівникові. Остання обставина важливо була тому, що посланий міг спожити царського духівника посередником при доповіді справи Паную. Записка Царя показує, що розрахунок Малоросів був вірний. На жаль, Петро не зовсім повірив доносу і доручив провести слідство покупним друзям Мазепи Головкіну і Шафирову. Про Яковлєва сказано було в рішенні їх : “Яценка звільнити, але з тим, щоб він ніколи не повертався в Малоросію”** (** Лист Петра Iк о. Тимофію не було відомо Маркевичу і тому є неточності. 2, 404. 405. 441. Сл. Скальковского Ист. новій Січі. ч. 2. стор. 18. Від 22 лютого 1710 р. Головкін вже писав про Яковлєва: “дати йому в Полтаві дворове місце зрадника Герцика та проти Полтави млинову греблю”. Закоренілий. Судиенка 2, 147).Царською грамотою 1710 р. Петру Яковлєву дана була в вотчину Радомля і вона понині знаходиться у володінні нащадків його Якубинских. За переписом Хрущова 1732 Охтирського полку підпрапорного Петра Яковлєва в селі Радомля всього дворів 49, хат 68, душ 198, поселені в тому селі малоросіян доходів грошових і протчім нічого не платять. піддані працюють по 2 дні на тиждень.

1785 рік.  економічні примітки по Охтирському повіту.

Село Радомля, володіння вахмістра Петра, прапорщика Олексія Тимофєєва дітей, кадета Михайла Петрова сина Якубинского.
Положення має по обидва боки річки Радомля при загаченому ставку на якому перебуває один борошняний млин про двох поставах перш писаних поміщиків, дія має на повний рік, крім порожньої води та пошкодження греблі.  З неї в казну нічого не платиться, а тільки для одного панського помелу.  В тому селі церква дерев’яна в ім’я Архангела Михайла.  Будинок панський дерев’яний при ньому сад є, а дачею простягається по обидва боки описаної річки та великий стовпової дороги лежить з міста Охтирки в місто Суми.  Вершина балки Гахов, і двох одвершків балки Максименкова.  Описана річка в літній жаркий час в самих дрібних місцях глибиною буває у два аршини, а шириною в шість сажень.  У ній риба: щуки, окуні, плотва, карасі, яка вживається на поміщицький ужиток.  Вода для людей і худоби здорова.  Земля ґрунт має чорноземний.  З посіяного на ній хліба краще народиться жито, овес, гречка, а інші насіння середньо.  Сінешні покоси проти інших місць гірше.  Ліс росте дров’яний.  У ньому звірі: вовки, зайці, птахи різних дрібних пологів.  Піддані черкаси промислів ніяких не мають, а задовольняються хліборобством і скотарством.  Земля заорюється до двохсот десятин, а решта все на себе, до чого вони й ретельно.  Жінки понад польової роботи вправляються в рукоділлі: прядуть льон, вовна, тчуть полотна і сукна для себе і від частини на продаж.

    Число дворів Число душ Десятини Сажені
По ревізії фактично
Чол. Жін. Чол. Жін.
Відстань від міста 20
Підданных черкас за вахмістром Якубинским 17 46 48 46 48
За прапорщиком 15 46 45 46 45
За кадетом 14 42 44 42 44
Під поселенням 21 1000
Ріллі 273 148
Сінного покосу 35 1200
Лісу дровяного 56 100
Неудобной 30 1000
Всьго: 46 134 137 134 137 416 1048

В 1799 році в опису по Охтирському повіту про село Радомлю описано: Володіння поручикова Петра і Юрія та прапорщика Олексія Тимофійовича Якубинського та його дружини Євдокії. Сади фруктові, млин на річці Радомлі на трьох постах і семи толчеях, за селом вітряний млин який дає більше ніж 10 четвертій., 4 винокурних заводи, 2 Петра 2 Юрія.  Панських – 6 душ; духовних -3 ; селянських дворів 36 осіб чоловічого полу 129, жіночого 145 душ.

План Радомлі.

В 18 столітті землями в Радомлі володіли підполковник Олександр Якубинський, штаб капітан Іван Олексійович Якубинський, майор Василь Якубинський, титулярна совітниця Ксенія Іллівна Пономарьова, Губернський секретар Олександра Юріївна Влезкова. Князь, камер-юнкер Олексій Васильович Голіцин; штаб капітан Микола Юревич Новосельский.

Радомлянська економія

Після 1874 року коли землі Тростянця придбав Леопольд Єгорович Кеніг, він почав розширяти свої володіння і в 1879, 1881 та 1885 році у колишніх володарів Якубинських та Ломачевської, придбав частинами землі Радомлі загальною площею 760 десятин.Після придбання Леопольд Єгорович утворює на цих землях одну зі своїх економій. Всі землі та будівлі придбані Кенігом були в занедбаному стані й носили всі ознаки розорення маєтку. Садиби колишніх господарів стояли в мальовничих місцях і були мало пристосовані до ведення господарства. Все було перебудовано та пристосовано для ведення на той час передового сільськогосподарського господарювання. В економіях були придбані самі передові на той час засоби обробки землі та збору врожаю. Радомлянська економія Кеніга лежить на лівому пологому березі річки Радомля, площа 1253 десятини. Ґрунт піщаний та супіщаний тому в економій більше сіють жито. В економії вдосталь сінокосів та за її близькості до винокурного та цукрового заводу з Гаю були переведені молочні стада. На зведення всіх будівель економії було затрачено 93 тисяч карбованців. В кожній економії був управляючий та штат постійних службовців що складався з прикажчика, конторника, ключника та хлопчика-телефоніста

Будинок управляющого радомлянської економії