Обпалена дерев’яна скульптура «Пізнання» виготовленна київським архітектором А.Дяченко в 1986 році на першому республіканському симпозіумі скульпторів в Тростянці, біля краєзнавчого музею показує всю сутність «асвабадителей» та їхню жаду знищити нас, нашу культуру, нашу історію. Під час окупації пошкоджено архітектурну пам’ятку ХIХ століття, флігель – праве крило будинку Л.Є.Кеніга, приміщення краєзнавчого музею. Слід зазначити, що флігель, у якому він знаходився, збудований був ще за часів Голіциних , а можливо Надаржинських, на жаль немає достовірної інформації про час його будівництва. Понівечені та обпалені стіни будівлі, вибиті шибки, розбиті осколками столітні двері, покручені ковані деталі декору перил виготовлені в 1885 році компанією К.Вінклера.
Музей в Тростянці виник на початку 20-х років ХХ століття про це є свідчення в архівних документах які зберігаються в державному архіві Сумської області, в кошторисі на необхідність кількості твердих порід дров для шкільних помешкань Тростянецької волості, в рядку музей стоїть цифра-15 сажень. Очевидно, музей знаходився в цьому ж приміщенні, де й зараз. Є згадки про те, що певний час після націоналізації всіх маєтностей Кеніга тут був і Ревком. Ще у лютому 1919 року у Харкові уряд радянської України спеціальним декретом заснував Всеукраїнський комітет охорони пам’яток мистецтва та старовини (ВУКОПІС), який повинен був оглядати, вивчати, реєструвати, брати на облік та охороняти історико-культурні цінності, світські і церковні архітектурні пам’ятки. До складу комітету входило чотири відділи: науковий, реєстраційно-охоронний, музейний та архівний. Охтирський повітовий комітет з охорони пам’яток мистецтва старовини й природи був створений при охтирському відділі народної освіти 20 жовтня 1920 року. В склад комітету входив : голова – т.Давидов (Борис Антоненко-Давидович – відомий український письменик, завідуючій народною освітою) два члени художник т.Чернов, юрист т. Сідлецький та діловод. В повіті діяло вісім агентур комітету; в Тростянці, Славгороді, Рясному, Котельві, Боромлі, Жигайливці, Журавному, Дерновій. Агенти які працювали на місцях призначались відділами освіти. Відомо що агентом Вукопісу в Тростянці деякий час був М.С.Смілянський, в Боромлі -А. Полулях, в Жигалівці вчителька Ю.Сулима. Агентів намагалися призначити з місцевих, тому що місцеві краще ніж приїжджі, під керівництвом комітету результативніше сприятимуть пошукам та знахідкам різноманітних предметів старини, історії, мистецьких цінностей. Крім виявлення та збирання предметів агенти виступають з доповідями, лекціями серед населення та ведуть агітаційно-роз’яснювальну та культурно-просвітницьку роботу. Агенти знаходили предмети старовини і доповідали в повітовий комітет, також планувалося ряд розкопок але при відсутності археолога від цієї затії відмовились. З переписки між повітовим комітетом та Тростянецьким волосним правлінням наросвіти, відомо що були запити з повіту надати список малюнків та картин з будинку Кеніга, книг з економічної бібліотеки. А з виписки протоколу засідання Повітового відділу наросвіти від 7 лютого 1921 року в 4 пункті вказано перевести Славгородський та Тростянецький музеї до Охтирки
1921 рік
Невідомо чи були перевезені експонати Тростянецького музею в Охтирку, оскільки в Сумській газеті «Плуг і молот» №253 від 12.11.1924 року, дослівно : « У Тростянці у 1920 році існував музей. Було багато картин гарних художників, різних робіт кріпаків бувших князів Голіциних та інших зразків старовини. Тепер цей музей не працює. Усі експонати або розбиті, або розкрадені. Невже не можна було використати цей музей, або передати його до окружного музею?
Від середини двадцятих років і до 80-х років відомості про музей в Тростянці відсутні. Був заклик до місцевої влади від старшого наукового співробітника Охтирського краєзнавчого музею Вілі Воліса та працівника газети В. Безсмертного надрукований в районній газеті «Ленінська правда» за 1959 рік в статті « Створимо музей історії Тростянця». В цій статті вони прагнули достукатись до керівників району , громадських організацій, комсомольців, створити музей, радили створити ініціативну групу з громадських діячів та інтелігенції для вирішення цього питання. Навіть створили лозунг – створення музею – справа честі тростянчан. І тільки напочатку 80-х років, за інформацією з районної газети «Ленінським шляхом» був створений оргкомітет який почав активно працювати в створенні краєзнавчого музею. Члени ради на чолі з Шелестом Григорієм Івановичем розгорнули роботу по збиранню документів і експонатів місцевої історії, підготовки експозицій. З місцевої школи №1 було взято експонати про життєвий шлях П. І. Чайковського та його зв’язки пов’язані з Сумщиною, Тростянцем, відомості про його перебування тут і творчість. Наукові співробітники лісодослідної станції на чолі з її директором В. В. Ткаченком підготували данні про природно-історичні умови Тростянецького району. Надали гербарії рослин району, зразки деревини наших лісів та матеріали про видатних вчених лісоводів які працювали в лісодослідній станції. Активно приймала участь в створенню та наповненням експонатів музею і тодішня спілка ветеранів. Голова ради ветеранів підполковник у відставці М. І. Адаменко передав в музей свою іменну зброю- шаблю а також артилерійський планшет, таблиці стрільб, також інші ветерани війни передали свої речі в експонати до музею. Неможна оминути інших дарувальників які надали історичні матеріали до фондів майбутнього краєзнавчого музею, серед них подружжя Свинаренків документи які зберігались в їхньому сімейному архіві а це переписка письменника П.Грабовського з їхнім батьком С.М.Селегенєм , літературу кінця ХIХ початку ХХ ст., вчитель заочної школи Володимир Порфирович Литвин передав музею зуб мамонта. До збору експонатів також були залучені і всі школи міста та району. Так як музей планували відкривати народний Г. І. Шелест вів гурток по підготовці громадських екскурсоводів. В гуртку навчалися 18 учнів старшокласників з міських шкіл. За спеціально складеною програмою вони вивчали історію рідного краю, історію музейної справи. Найбільшу зацікавленість до вивчення програми гуртка виявили майбутні екскурсоводи В. Шаповал та І .Сирєєва з школи №1; І. Краснобородько та О. Марченко з школи №2; С.Краснокуцький та В. Золочевський з школи №3 ; С.Лустенко і Н.Сукачова з школи №4. Двері музею для відвідувачів відчинилися в лютому 1984 року. Григорій Іванович Шелест став його завідувачем по 1998 рік.
За цей час було зібрано чимало експонатів та створені цікаві експозиції. Дуже прикро, але гідних продовжувачів цієї справи не знайшлося! Подальші «очільники» закладу байдуже ставилися до отриманого «скарбу»! Знову розпад, недбале ставлення, непрофесійні працівники… Значна частина експонатів із музейних зібрань стала «гідними подарунками» для любителів старовини, поціновувачів історії та друзів. Ще зовсім недавно багаті експозиції значно зменшилися, а музейні зали поступово перетворилися на занедбану пустку…
У 2007 році заклад очолив Мельник М.С. Небайдужий до культурних надбань свого народу, поціновувач історії та культури, Микола Степанович взявся за роботу… Саме в цей час музей почав своє «нове» життя. Багато часу, зусиль та праці довелося докласти, щоб відновити роботу закладу та вивести його на гідний рівень. Завдяки «віднайденим» небайдужим меценатам та спонсорам, був зроблений капітальний ремонт будівлі. Тривала пошукова робота, вивчення першоджерел, збір експонатів… Залишки «старих» зібрань поступово доповнилися та розширилися – і в решті-решт оновлений, а точніше зовсім новий музей відкрив свої «красиві, унікальні» двері для відвідувачів.
До уваги жителів та гостей міста тут були представлені вісім залів, які цікаво та яскраво розповідали про історію, культуру та розвиток краю, від часів створення і до сьогодення. Захоплюючі експозиції були наповнені великою кількістю експонатів, значна частина яких була досить цінними та унікальними. З часом «маленький» музей у маленькому місті став одним і найулюбленіших серед туристів, з різних куточків України і навіть з-за кордону: Німеччина, Польща, Чехія, Італія, Голландія, Англія, Аргентина, Індія – і це лише частина країн, представники яких побували в музеї. Вабило місто до себе гарними краєвидами та цікавими музеями, в яких можна було доторкнутися до історії краю, побачити чимало цікавих експонатів та дізнатися багато нового.
