Категорія: Репресовані Тростянчани

Великий терор 1937-38 років на території України як масштабна компанія масових репресій розгорнута комуністичним режимом СРСР і особисто Йосипом Сталіним мала на мету ліквідацію політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов’язаних родинними узами з репресованими, так званих “членів сімей ворогів народу”, сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Але архівні документи свідчать, що підготовка до репресій велася заздалегідь, а наказом її лише легалізували. Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.  За дослідженнями Українського інституту національної пам’яті в Україні в період Великого терору було засуджено близько 200 тисяс осіб, з них 2/3 розтріляно. За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії.

Не оминув Великий терор і Тростянеччину. З довідки про роботу особливої трійки при управлінні НКВС по Харківській області  тільки,за серпень – жовтень 1937 року , Тростянецьким РВ.НКВД було заарештовано 87 осіб, з них 5 розтріляно,11-засуджено.

        Коробов Василь Андрійович народився згідно запису в метричній книзі Благовіщенської церкви села Тростянця за №39 13.03. 1903 року с селі Тростянець Охтирського повіту Харківської губернії в родині Охтирського купця 2 гільдії Коробова Андрія Даниловича та його дружини Ульяни Павлівни( Луценко). Був охрещений 23.03. 1903 року священником Олександром Федоровим. Хрещені: міщаний міста охтирки Селегень Сергій Михайлович, та  дівиця міста Глухова Черніговської губернії Анна Павлівна Луценко.

Сім’я купця Коробова проживала на Кайданці, (зараз на розі теперішніх вулиць Благовіщенської та Набережної). Родина була велика, сестри Людмила, Ганна, Катерина, Віра, Марія  та брати Євген та Олексій.  Купець  Коробов Андрій Данилович мав власний магазин та пиво-медоварний завод, пивний склад  акцизного товариства «Нова Баварія» , кондитерську. Після революції, в 1926 року магазин та всі домоволодіння Коробових були націоналізовані. Василь Андрійович  закінчив Тростянецьке двокласне училище та допомагав батькові в магазині. Після подій 1917 року, як і багато молоді того часу був комсомольцем, активно брав участь в суспільному житті . В  1924 року працював в селі Штепівка Сумської обл.   – головою Всероботземлісу та завідував хатою-читальнею. В той же час в Тростянці одружився з тростянчанкою Людмилою Федорівною Соколовою.  Людмила Федорівна працювала вчителькою молодших класів в Стецьківській школі. В 1926 народилась дочка Валерія, а через два роки  син Борис.  В 1925 році переведений на таку ж посаду в с.Степанівці.  З 1926 року – уповноважений ощадкасою в селі Хотінь Сумської обл. В Хотіні  був принятий кандидатом в ВКП(б)У та назначений секретарем Райвиконкому, за суміцниством агітатором Райпарккому. В 1928 році назначений директором Хотінської середньої школи, а в 1929 директором Стецьківської школи. В 1932 році закінчив Ніжинський інститут СоцВиху й поступив заочно в Харківський педінститут.

Проживав в селі Стецьківка Хотінського району Харківської області . В 1933 році був  призначений уповноваженим по хлібозаготівель в с. Стецьківка, за невиконання плану по здачі хліба , було здано 84%,  був виключений з партії за зрив хлібозаготівель.                                                                                                                  

Будучи директором Стецьківськой середньої школи на Сумщині Василь Андрійович Коробов викладав історію. Але добре знав і техніку.  Він засукував рукава, дарма що був директором та сам налагоджував двигун внутрішнього згоряння в шкільній маслоробні, від якого освітлювалась школа.  В селі ніхто тоді про електрику й не мріяв. Вчив учнів в шкільній майстерні, як виготовити акумулятори, якими вони потім висвітлювали собі дорогу пізньої осені, коли йшли додому після другої зміни. Був у школі свій шкільний радіовузол, духовий оркестр, оркестр народних інструментів. Працювали драматичний і співочі гуртки. Школа мала 5 га землі, підсобне господарство, відповідний інвентар.Все це була заслуга директора, Василя Андрійовича. .                                                                             

А 16 квітня 1938 року органами НКВС Коробов Василь Андрійович був заарештований в селі Стецьківка Хотіньського району Харківської області, та був відправлений до Сумської вязниці. Йому і ще декілька мешканцям села було пред’явлено звинувачення за статтями 54-2, 54-11 за участь в, а/р військово-повстанській організації, проведенні підривної роботи направлену на зрив міроприємств проводимих партією на селі. Допити на очні ставки тривали 5 діб. З матеріарів кримінальної срави дізнаємося що Василь Андрійович та всі заарештовані по цій справі визнали свою участь в повстанській організації. Люди невитримували нелюдських мук давали свідчення на себе і на своїх знайомих, і навіть на рідних.В обвинувачувальному висновку- на підставі наказу НКВС СРСР № 00485 слідчу справу направили на розгляд особливої трійки УНКВС по Харківській області. [ Рішенням трійки Коробов Василь Андрійович і ще девять його односельців 21.04.1938 року були приговорені до вищої міри покарання (розтрілу).                                                                                                                              

Після арешту чоловіка Людмила Федорівна з дітьми переїхала до Сум, викладала там школі №18.  Безліч разів зверталась до Сумського та Московського НКВС з прохання дізнатися про долю свого чоловіка. На що отримувала відповіді що він осуджений на 15 років без права переписки. Пройшло 17 років, в 1955 році Коробова Л.Ф. надсилала листи в Генеральну прокуратуру СРСР з заявою надати відомості про чоловіка. Як стверджуе Вона в заяві що в 1946 році приходили з МДБ та запитували чи не отримуете листів від чоловіка? В листах Вона просить розказати правду де дівся чоловік адже людина не може пропасти безслідно. Требувала переглянути справу та ребіліатувати його. [14] В 1956 році дочка Василя Андрійовича, Валерія знову звертається в Сумську прокуратуру з проханням дізнатися про долю батька. З матеріалів справи  під грифом секретно : « Коробов Василь Андрійович 21.04 1938р, трійкою УНКВС в Харківької обл. звинуваченний за статтями 54-2, 54-11 приговоренний до ВМП. Вирок виконано 9 липня 1938 року.  Керуючись директивою КДБ при РМ СРСР за №00108 від 24.08.1955р. Провести рєєстрацію смерті Коробова Василя Андрійовича через ВМ УМВС по Сумській обл. в Хотенськом районному РАКСі визначивши що Коробов В.А. був засуджений на 10 років ВТК та помер в місці ув’язнення 24.06.1942 року від хвороби інфаркт міокарда.»                                                      

Довідка про реабілітацю визначена військовим трибуналом Київського військового округом датована 10 серпнем 1956 року. Василя Андрійовича Коробова повністю реабілітували. Ця довідка тільки змивала тавро «ворога народу» прикріпленне квовавим режимом. Але ніхто не замінить родині чоловіка, батька. Тих страждань та надій що пережили вони за роки очікування хоча б якої вісточки про своїх рідних.

В публікації використані матеріали з архіву В.Кислого (м. Суми)

«…Коли вас ганьблять за Христове Ім’я ви блаженні, бо на вас спочиває Дух Слави й Дух Божий».  (І Петра 4,14)

З поміж тисяч репресованих в часи радянського тоталітарного режиму велика кількість була священнослужителів. Вони прийняли гоніння та мученицьку смерть за глибоку віру до Бога, за любов до ближнього. Тисячі найкращих її представників були знищені в таборах та засланнях. Не оминула ця доля й священиків Тростянеччини, десятки її синів попали під коток тодішнього терору, деякі були розстріляні, замучені в тюрмах та лагерях. Але їхня віра надія і любов до Христа і його Святої церкви лишилась непохитною.

     Андрій Никифорович Мозговий народився в селі Мирному Краснокутського повіту Харківської губернії в 1897 році.Батьки селяни мали в селі Мирному 4 десятини землі.Брат Афанасій Никифорович.
Дружина Анастасія Максимівна 1898 р народження. Троє дітей  старший Володимир 1923 р н., дочка Анфіса 1926 р.н. молодший син Наркиз 1928 року.
З 1914 року по 1921 рік працював на телеграфі управління Південної залізниці в місті Харкові, телеграфістом, а в 1921 склав іспит в харківській єпархії на священника та з 1921 року працював в селі Козіївка Краснокутського району дияконом, з 1924 року, священиком в церкві села Хухра Охтирського району , з  1930 по 1932 рік священиком в Троїцькій церкві села Боромлі Тростянецького району. В 1930 році був затриманий органами ГПУв селі Хухра Охтирського району, за підозрою в антирадянській діяльності та агітації проти  колективізації,  і провів під слідством три місяці. Належав до течії істино-православної церкви патріарха Тихона. (1)

Другий арешт Андрія Никифоровича  стався 9 лютого 1938 року за підозрою по статті 54-10 ч-1, за антирадянську агітацію направлену проти заходів  що проводить радянський уряд. При обшуку 11 лютого 1938 року у нього вилучили : хрест дерев’яний, хрест залізний з ланцюжком, облігації на суму 220 карбованців. За матеріалами кримінальної справи на допитах Мозговий свою причетність до агітації проти Радянської влади заперечував. На запитання слідчого що слідство має інформацію що священик проводив тайні збори членів контрреволюційної релігійної організації істино православної церкви в своему помешканні і там велися антирадянські розмови Мозговий А.Н. також категорично заперечував, на що слідчий прямо в протоколі записував що він бреше. Допитувався слідчий про зв’язок за час проживання в Боромлі з кулаками та контрреволюційними елементами на що знову відповідь що це не правда. З матеріалів справи видно як тисли на підозрюваного, допити починались 23-30. (2)

І знову допит:

      Слідчий- Ви на протязі довгого часу не признаєте свою вину в антирадянській діяльності. Припиніть упиратися кажіть правду.                                                                                               

 Мозговий – Я кажу правду ніякої антирадянської діяльності не проводив.                                                                        

Слідчий – слідство має інформацію що Ви ходили по селу Боромлі охрищували дітей та проводили релігійні обряди. Визнаєте в цьому себе винним.                                                                                                                 Мозговий- Я по селу Боромлі не ходив дітей не охрищував та обряди не проводив. Винним в цьому себе не вважаю.                                                                                                                             Слідчий – Ви займались агітаціею проти виборів в верховну раду СРСР через Ваш вплив частина суздальців- підгорнівців (релігійна течія) не прийшли на виборчі дільниці. Визнаєте в цьому себе винним.                                                                           

  Мозговий – Агітаціеею проти виборів я не займався і винним себе в цьому не визнаю.                                                                          

Слідчий – Є показ свідка який ствежуе що Ви проводили агітацію.                                                                                  

Мозговий – Покази свідка не визнаю. І винним себе не вважаю..

Так сталося що на виборчу дільницю  в селі Боромлі під час виборів в верховну раду СРСР , 12 грудня 1937року не з’явилося дванадцять мешканців села. По матеріалам кримінальної справи ці мешканці були релігіозної течії суздальців –  підгорновців . За показами свідків подішніх радянських активістів села Андрій Никифорович Мозговий на квартирі збирав одноосібників суздальської релігійної течії після закриття Троїцької церкви і до самого його арешту. Там вони проводили таємно церковні обряди та молитви. На цих зборах Мозговий за їхніми свідченнями призивав до антирадянської діяльності. Хоча на запит слідчого до свідків, звідки вони знали про ті збори. Вони відповідали що тільки чули про це а прямих доказів пред’явити не змогли. Слідчий за неявку мешканців Боромлі на вибори звинуватив Мозгового, що це начебто він агітував не ходити на вибори. В своїх свідченнях голова сільради засвідчів що попереджав не раз Мозгового щоб не проводив церковних обрядів в селі, ще розповів що ті мешканці що не з’явилися на вибори в верховну раду СРСР після арешту Мозгового всі прийшли на вибори в верховну раду УРСР. З допиту тих осіб що не прийшли на вибори 12 грудня 1937 року з матеріалів кримінальної справи видно що з усіх допитаних ніхто не визнав свою неявку на вибори через начебто агітацію Мозгового, в кожного була своя причина через яку він не з’явився на виборчу дільницю. Для підтверження вини А.Н.Мозгового були проведені очні ставки з свідками з числа сільських активістів які звинуватили Андрія Никифоровича в проводженні в селі таємних релігійних обрядів, в зборах суздальської релігійної общини та в антирадянській агітації. В квітні 1939 року обласним прокуром справу по обвинувачення А.Н.Мозгового за статею 54-10 час.-2 КК. УРСР за системетачну контриволюційну агітацію проти Радянської влади, в зв’язку не признанням своєї вини направили на розгляд до особливих зборів  при НКВД СРСР. При розгляді матеріалів справи в Києві в серпні 1939 року прокурор відділу по спеціальним справам зробив висновок . – « Покази чотирьох свідків на яких базується обвинувачення не має конкретних, підтверджених даних. Неясно при яких обставинах свідки звинувачення дізнались про контрреволюційну діяльність Мозгового. Їхні покази не перевірені й не доказані тому керуючись статей ст.223 п.1 К.К. УРСР справу направити на дослідування.»   На дослідування спави дали термін 15 діб.(3)

І знову допити очні ставки. Слідство допитало нових свідків обвинувачення, які показали що Мозговий що після закриття Троїцького храму збирав для молебну представників суздальської релігійної спільнота та проводив нелегально церковні обряди. Після дослідування справу знову передали до особливих зборів  при НКВД СРСР. Рішенням особливих зборів при НКВД СРСР від 11 січня 1940 року  Мозговий А.Н. осуджений терміном на 5 років  ВТТ. (4)

Свій термін покарання Андрій Никифорович відбував в Архангельській області.  На початку війни попросився добровольцем на фронт. Воював в складі 121 Гвардійській стрілецькій дивізії, 1150-го стрілецького полку.Загинув в Білорусії  12.10.1943 року.Похований в с.Студінець Костюковичського району Могелевської області. (5)

В 1957 році по листу  сина Наркиза Андрійовича Мозгового в якому він просить слідчі органи СРСР переглянути справу свого батька Мозгового А.Н, незаконно осудженого в 1940 році, який добровольцем пішов на війну та загинув в 1943 році смертю героя і кров’ю змив свою провину перед батьківщиною. По результатам слідства яке проводило управління КДБ по Сумській області в реабілітації А.Н.Мозгового було відмовлено. Ключевим обвинуваченням було висуните те, що Мозговий був священиком в Троїцькій церкві яка на той час була так званого підгорновського-суздальського направлення. Віруючі ціеї релігіозної течії не вступали в колгоспи та не поступали на роботу в радянські заклади. КДБ СРСР до 80-х років преслідувала віруючіх підгорновців.
І тільки в 1989 році прокуратурою Сумської області при перегляді справи А.М.Мозгового і ретельно вивчивши всі покази свідків, слідство визнало що: « Андрій Никифоровичу Мозговому були висунуті необґрунтовані звинувачення. В справі немає ніяких доказів проведення ним антирадянської агітації з використанням релігійної догматики, що містять заклики до повалення радянського ладу. На підставі цього А.Н.Мозговий підлягає реабілітації, а справу здати в архів.»

• Джерела:
• 1. ДАСО ф Р4671 оп 5 с 803
• 2 ДАСО ф Р4671 оп 5 с 803
• 3 ДАСО ф Р4671 оп 5 с 803
• 4 ДАСО ф Р4671 оп 5 с 803
• 5 ел. ресурс Пам’ять народу
• 6. фото з архіву С.Вовк
• 7. фото з архіву С.Вовк
• 8. фото з архіву С.Вовк
• 9. ДАСО ф Р4671 оп 5 с 803 ст 150
• 10. ДАСО ф Р4671 оп 5 с 803 ст 127
• 11. ел ресурс Пам’ять народу
• 12 ДАСО ф Р4671 оп 5 с 803 ст 139

репресовані Тростянчани.

Щербак Іван Тимофійович народився в селі Тростянець Охтирського повіту, згідно запису в метричній книзі Благовіщенської  церкви  23 червня 1894 гоці. Батько Тимофій  Федорович селянин, мати Меланья Марківна, православні. Хрещені батьки , селяни с. Тростянець Андрій Семенович Панченко та Бондаренко Катерина Павлівна.(1) Родина Щербаків з селян дід і баба працювали на панщині, батько Тимофій,  селянин – робітник мав 1.1/4 десятин землі яку обробляв, та працював робітником на цукроварні  понад 30 років. Проживали по вул Стаханова 21 .( Зараз провулок Славгородський)

Закінчивши Тростянецьке двокласне училище, пішов учнем на цукроварню де пропрацював з 1910 по 1915 рік.

В 1915 році Івана Тимофійовича було мобілізовано в царську армію де він служив до 1917 року. Після демобілізації в 1917 році знову пішов працювати до рафінадного заводу, та в цьому ж році був обраний членом правління місцевої спілки споживчого Товариства. Пропрацював в спілці на посадах, члена правління, секретаря, зав. Торг.операціями. В 1920 році скінчивши інструкторсько-кооперативні курси, вступив інструктором ревізором до Охтирської спілки споживчих товариств де пропрацював до 1925 року.

У зв’язку з ліквідацією Охтирської спілки споживчих товариств, перейшов працювати до Харківського багато крамничного кооперативу робітників цукроварень на посаду завідувач філії, спочатку декілька місяців працював завідувач Пархомівської філії, потім був переведений до Тростянецької філії.

В Тростянці завідувачем працював аж, до реорганізації багато крамничного кооперативу робітників.цукрозаводів. і до організації самостійного Робкоопу. Під час організації самостійного Робкоопу Івана Тимофійовича було обрано членом та головою правління, а після закінчення організації членом правління де й працював до 1937 року.  А потрапив І.Т.Щербак в кооперацію ще в 1912 році коли працював на цукроварні. В той час в Тростянці було організовано споживче товариство. І Він вступив туди пайщиком (як згадує Він у своїй автобіографії) В новоствореній організації передплачувалось багато літератури по кооперації які Іван Тимофійович всю вивчав що дало змогу йому познайомитись з кооперативним рухом.В 1917-19 роках працюючи як член правління брав участь в створення сільськогосподарського товариства, та частково в організації системи споживчих товариств. З 1920 року маючи фах кооперативного інструктора, і працюючи інструктором ревізором неодноразово заміняв зав.організаційного відділка.

Брав активну участь в громадському житті села Тростянець. в 1925 -1926 роках був членом сільради та головою ревкомісії споживчого товариства. На період 28-30 років член контрольної ради сільськогосподарського товариства, головою ревкомісії птахівничого.товариства, член контрольної ради садово-городнього товариства. Головою міжрайонної культової комісії, членом редколегії районної газети « Синичка». Брав участь і дописував в періодичних виданнях : газета Вісті; журнал Нова громада; газета Кооперативне життя; бюлетень кооперація Сумщини; Плуг і Молот.

Освіту мав двокласне училище; курси інструкторсько- кооперативні, постійно займався самоосвітою. Член мисливського товариства, та товариства рибалок.

Сім’я : дружина Щербак Парасковія Андріївна (Головченко) 1895 р.н. діти :троє дочок Олександра Іванівна. (працювала вчителькою в 63-ш, СШ No3.)(2)

17 квітня 1938 року був заарештований місцевими органами НКВД та відправлений в тюрму міста Суми.(3) В ході слідства по матеріалах архівної справи в Державному архіві Сумської області йому як колишньому есеру що видно з довідки наданої Тростянецькою селищною радою (4) пред’явлене обвинувачення в участі в Українсько есерівської повстанській організації. По показання жителя села Боромлі Даниленко Константна Васильовича(5), Іван Тимофійович Щербак був ним завербований і дав згоду на участь в Українській-єсерівській повстанській організації, в Тростянецький осередок до якого увійшли жителі Тростянця,  Квітченко Іван Євграфович та Бондаренко Фома Леонтович (6). З показань допиту самого Щербака, Іван Тимофійович (що свідчать матеріали кримінальної справи) зізнався що був завербований в грудні місяці 1937 року в повстанську організацію Даниленком, а також дав згоду по команді зі зброєю за закликом, виступити проти Радянської влади.(7) Слідство тривало не довго вже 21 04.1938 були осуджені всі фігуранти справи по статті 54-2 5511 УК УРСР з обвинуваченням в організації на Україні повстанської організації, метою якої було повалення радянської влади шляхом повстання та встановлення Української буржуазної держави(8).На підставі викладеного матеріалу обвинувачення всіх (винних) в порядку приказу направити на розгляд Особливої трійки УНКВД по Харківській області в м. Харків. (9) Рішення трійки 24. 04.1938 році було одностайне розстріляти.(10)

Майже всі фігуранти ціеї справи були розтріляні.Так за 7 днів слідства, вчинили розправу за видуманою справою над невинними жертвами тоталітарного Радянського режиму .

Згідно довідки в документі справи Щербака І.Т. та інших  розтріляли в Харкові 3.07.1938 року.(11)

В 1954 році колегія Київського військового округу, після протесту, справу була переглянуто.Після повторного розслідування вияснилося що Даниленко на допиті в 1939 році показав що обмовив в створенні повстанської організації в Харківській області, і в вербуванні до неї 46 чоловік. І що страчені невинні люди які дали проти себе свідчення (скоріше всього під тортурами).були невірними. З них були знято обвинувачення та справу закрито.(12)

Після смерті Сталіна, та засудження його культу особистості при М.Хрущові 1956 році дружина Івана Тимофійовича, Парасковія Андріївна подала прохання на ім’я Генерального прокурора, прохання знайти місце знаходження свого чоловіка якого заарештували в 1938 році.(13)На цей запит прийшов лист з відповіддю від брехливої Радянської влад що І.Т.Щербак помер в тюрмі в 1944 році від туберкульозу нирок.(15)

І вже після смерті дружини, після безліч листів доньки Івана Тимофійовича, Олександри, вчительки СШ No3, в Генеральну прокуратуру та КДБ СРСР, уже в1992 році на ім’я Олександри Іванівни Щербак прийшов документ про реабілітацію її батька та довідка на дійсну причину смерті, розстріл. На запит де похований І.Т.Щербак також прийшла відповідь (в парковій зоні біля Харківської в’язниці)(16)

1. ДАСО ф745 оп.1 с 79 стор.31
2. Автобіографія з архіву сімї Вертій Е.
3. ДАСО Р7641оп5с77  стор.5
4. ДАСО Р7641оп5с77  стор.18а
5. ДАСО Р7641оп5с77  стор.19
6. ДАСО Р7641оп5с77  стор.30
7. ДАСО Р7641оп5с77  стор.38
8. ДАСО Р7641оп5с77  стор.42
9. ДАСО Р7641оп5с77  стор.44
10. ДАСО Р7641оп5с77  стор.47
11. ДАСО Р7641оп5с77  стор.48
12. ДАСО Р7641оп5с77  стор.51
13. ДАСО Р7641оп5с77  стор.57
14. ДАСО Р7641оп5с77  стор.79
15. ДАСО Р7641оп5с77  стор.86
16. ДАСО Р7641оп5с77  стор.87