Великий терор 1937-38 років на території України як масштабна компанія масових репресій розгорнута комуністичним режимом СРСР і особисто Йосипом Сталіним мала на мету ліквідацію політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов’язаних родинними узами з репресованими, так званих “членів сімей ворогів народу”, сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Але архівні документи свідчать, що підготовка до репресій велася заздалегідь, а наказом її лише легалізували. Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський. За дослідженнями Українського інституту національної пам’яті в Україні в період Великого терору було засуджено близько 200 тисяс осіб, з них 2/3 розтріляно. За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії.
Не оминув Великий терор і Тростянеччину. З довідки про роботу особливої трійки при управлінні НКВС по Харківській області тільки,за серпень – жовтень 1937 року , Тростянецьким РВ.НКВД було заарештовано 87 осіб, з них 5 розтріляно,11-засуджено.
Коробов Василь Андрійович народився згідно запису в метричній книзі Благовіщенської церкви села Тростянця за №39 13.03. 1903 року с селі Тростянець Охтирського повіту Харківської губернії в родині Охтирського купця 2 гільдії Коробова Андрія Даниловича та його дружини Ульяни Павлівни( Луценко). Був охрещений 23.03. 1903 року священником Олександром Федоровим. Хрещені: міщаний міста охтирки Селегень Сергій Михайлович, та дівиця міста Глухова Черніговської губернії Анна Павлівна Луценко.
Сім’я купця Коробова проживала на Кайданці, (зараз на розі теперішніх вулиць Благовіщенської та Набережної). Родина була велика, сестри Людмила, Ганна, Катерина, Віра, Марія та брати Євген та Олексій. Купець Коробов Андрій Данилович мав власний магазин та пиво-медоварний завод, пивний склад акцизного товариства «Нова Баварія» , кондитерську. Після революції, в 1926 року магазин та всі домоволодіння Коробових були націоналізовані. Василь Андрійович закінчив Тростянецьке двокласне училище та допомагав батькові в магазині. Після подій 1917 року, як і багато молоді того часу був комсомольцем, активно брав участь в суспільному житті . В 1924 року працював в селі Штепівка Сумської обл. – головою Всероботземлісу та завідував хатою-читальнею. В той же час в Тростянці одружився з тростянчанкою Людмилою Федорівною Соколовою. Людмила Федорівна працювала вчителькою молодших класів в Стецьківській школі. В 1926 народилась дочка Валерія, а через два роки син Борис. В 1925 році переведений на таку ж посаду в с.Степанівці. З 1926 року – уповноважений ощадкасою в селі Хотінь Сумської обл. В Хотіні був принятий кандидатом в ВКП(б)У та назначений секретарем Райвиконкому, за суміцниством агітатором Райпарккому. В 1928 році назначений директором Хотінської середньої школи, а в 1929 директором Стецьківської школи. В 1932 році закінчив Ніжинський інститут СоцВиху й поступив заочно в Харківський педінститут.
Проживав в селі Стецьківка Хотінського району Харківської області . В 1933 році був призначений уповноваженим по хлібозаготівель в с. Стецьківка, за невиконання плану по здачі хліба , було здано 84%, був виключений з партії за зрив хлібозаготівель.
Будучи директором Стецьківськой середньої школи на Сумщині Василь Андрійович Коробов викладав історію. Але добре знав і техніку. Він засукував рукава, дарма що був директором та сам налагоджував двигун внутрішнього згоряння в шкільній маслоробні, від якого освітлювалась школа. В селі ніхто тоді про електрику й не мріяв. Вчив учнів в шкільній майстерні, як виготовити акумулятори, якими вони потім висвітлювали собі дорогу пізньої осені, коли йшли додому після другої зміни. Був у школі свій шкільний радіовузол, духовий оркестр, оркестр народних інструментів. Працювали драматичний і співочі гуртки. Школа мала 5 га землі, підсобне господарство, відповідний інвентар.Все це була заслуга директора, Василя Андрійовича. .
А 16 квітня 1938 року органами НКВС Коробов Василь Андрійович був заарештований в селі Стецьківка Хотіньського району Харківської області, та був відправлений до Сумської вязниці. Йому і ще декілька мешканцям села було пред’явлено звинувачення за статтями 54-2, 54-11 за участь в, а/р військово-повстанській організації, проведенні підривної роботи направлену на зрив міроприємств проводимих партією на селі. Допити на очні ставки тривали 5 діб. З матеріарів кримінальної срави дізнаємося що Василь Андрійович та всі заарештовані по цій справі визнали свою участь в повстанській організації. Люди невитримували нелюдських мук давали свідчення на себе і на своїх знайомих, і навіть на рідних.В обвинувачувальному висновку- на підставі наказу НКВС СРСР № 00485 слідчу справу направили на розгляд особливої трійки УНКВС по Харківській області. [ Рішенням трійки Коробов Василь Андрійович і ще девять його односельців 21.04.1938 року були приговорені до вищої міри покарання (розтрілу).
Після арешту чоловіка Людмила Федорівна з дітьми переїхала до Сум, викладала там школі №18. Безліч разів зверталась до Сумського та Московського НКВС з прохання дізнатися про долю свого чоловіка. На що отримувала відповіді що він осуджений на 15 років без права переписки. Пройшло 17 років, в 1955 році Коробова Л.Ф. надсилала листи в Генеральну прокуратуру СРСР з заявою надати відомості про чоловіка. Як стверджуе Вона в заяві що в 1946 році приходили з МДБ та запитували чи не отримуете листів від чоловіка? В листах Вона просить розказати правду де дівся чоловік адже людина не може пропасти безслідно. Требувала переглянути справу та ребіліатувати його. [14] В 1956 році дочка Василя Андрійовича, Валерія знову звертається в Сумську прокуратуру з проханням дізнатися про долю батька. З матеріалів справи під грифом секретно : « Коробов Василь Андрійович 21.04 1938р, трійкою УНКВС в Харківької обл. звинуваченний за статтями 54-2, 54-11 приговоренний до ВМП. Вирок виконано 9 липня 1938 року. Керуючись директивою КДБ при РМ СРСР за №00108 від 24.08.1955р. Провести рєєстрацію смерті Коробова Василя Андрійовича через ВМ УМВС по Сумській обл. в Хотенськом районному РАКСі визначивши що Коробов В.А. був засуджений на 10 років ВТК та помер в місці ув’язнення 24.06.1942 року від хвороби інфаркт міокарда.»
Довідка про реабілітацю визначена військовим трибуналом Київського військового округом датована 10 серпнем 1956 року. Василя Андрійовича Коробова повністю реабілітували. Ця довідка тільки змивала тавро «ворога народу» прикріпленне квовавим режимом. Але ніхто не замінить родині чоловіка, батька. Тих страждань та надій що пережили вони за роки очікування хоча б якої вісточки про своїх рідних.
В публікації використані матеріали з архіву В.Кислого (м. Суми)