Cвяткування 25-річниці пастирської служби священника В.А.Федорова.

Подія яка відбулась в Тростянці в 1892 році, а саме святкування 25-річниці служби в Тростянецькому Благовіщенському храмі його настоятеля отця Василія (Василія Олександровича Федорова) була описана в філософсько-богословському журналі “Вера и Разум” який видавався Харківською єпархіею. Цей опис відкриває деякі невідомі сторінки з життя Тростянця в ті часи. Опис друкується мовою оригіналу.

Благовіщенська церква

— 26 сентября текущаго (1892) года въ селеТростянцѣ, Ахтырскаго уѣзда, происходило рѣдкое въ приходской жизни торжество: чествовалось             25-тилѣтіе пастырскаго служенія при Тростянецкой Благовѣщенской церкви священника о. Василія Александровича Федорова, благочиннаго 2-го округа Ахтырскаго уѣзда. И вообще 25 лѣтъ многотруднаго служенія каждаго пастыря, съ честію проходившаго это служеніе, невольно внушаютъ чувства уваженія предъ такимъ пастыремъ, и далеко не каждому священнику вы-падаетъ жребій дожить до такого времени, а тѣмъ болѣе — получить достойное возмездіе и глубокую признательность отъ прихода за свою дѣятельность; но на почтенномъ юбилярѣ — отцѣ Василіи—не только все свершилось для достойнаго чествованія съ великою честію пройденнаго имъ служебнаго поприща, но и все торжество юбилея, по своей задушевности и искренности, превзошло всѣ ожиданія. Празднованіе началось съ вечера 25 сентября въ сослуженіи трехъ священниковъ и двухъ діаконовъ. Мѣстный хоръ пѣвчихъ, выдающійся и необычный для сельскаго храма по своей правильной и строгой организаціи, исполнявшій въ это время особенно стройно и умилительно всѣ положенныя пѣснопѣнія, торжественное и проникнутое живым глубокимъ религіознымъ чувствомъ служеніе юбиляра съ сонмомъ священно-служителей, красота и благолѣпіе богатаго и рѣдкаго для села Тростянецкаго храма, — все это видимо дѣйствовало на души не однихъ простолюдиновъ, собравшихся въ великомъ множествѣ помолиться вмѣстѣ съ своимъ любимымъ батюшкою—отцомъ Василіемъ. Но особенною торжественностію сопровождалось на другой день, въ самый праздникъ, служеніе литургіи, которую совершалъ юбиляръ съ восемью священниками своего округа и тремя діаконами. Въ обычное время литургіи память св. Іоанна Богослова, Апостола любви, юбиляръ почтилъ задушевнымъ и выразительнымъ поученіемъ о характерѣ христіанской любви, ея не обходимости и значеніи ея въ жизни общества, семьи и государства. Поученіе это, изложенное на основаніи ученія ап. Павла о любви вообще (2 Кор. гл. 13), и особенно — на основаніи глубокаго ученія ап. Іоанна Богослова о христіанской любви, характерѣ и значеніи для людей (1 Іоан. гл. 2, 8—Ц; гл. – стт. 7—10 и 20 и др.). при развитіъ главнаго положенія втомъ, что любовь христіанская должна простираться даже на враговъ (Лук. 6, 32—35 и Ме. 5 44—45) и что тогда только  возможно въ человѣческихъ обществахъ согласіе, единодушіе, мнимная уступчивость, а отсюда и преуспѣяніе во всей жизни,—і невольно наводило на мысль объ его глубокой связи съ празднуемы- событіемъ въ жизни юбиляра и было выслушано всѣми молящими съ напряженнымъ вниманіемъ. Не смотря на то, что служеніе литургіи началось лишь къ 11-ти часамъ дня и продолжалось до часу, храмъ былъ буквально переполненъ молящими среди которыхъ находились не только православные—служащие при громадной Тростянецкой главной конторѣ и сахарномъ заводѣ мѣстнаго землевладѣльца, ст. сов. Л. Е. Кенига, по были й протестанты во главѣ съ уполномоченнымъ Кенига, Е. А. Шульце. Все это ярко свидѣтельствуетъ о той любви, уваженіи и преданности, которыя стяжалъ о. Василій даже среди инославных христіанъ своими рѣдкими, высокими душевными качествами истиннаго миролюбія, снисходительности, благожелательности, душевной простоты и готовности помочь каждому словом и посильнымъ дѣломъ. Какъ прихожане, такъ и окружное духвенство въ этотъ день соревновались въ выраженіяхъ любви и уваженія къ своему духовному отцу, начальнику и руководителю! Такъ, послѣ литургіи, предъ началомъ благодарственнаго молитвии представители отъ прихожанъ поднесли отцу Василію масивный (въ 100 золоти.) чистаго золота наперсный крестъ, тонкой и изящной работы при слѣдующемъ адресѣ: «Ваше Высокопреподобіе, многоуважаемый отецъ Василій! Сегодня соверш лось 25 лѣтъ со дня рукоположенія Васъ въ священническій сан къ нашей Тростянецкой Благовѣщенской церкви. Всѣ мы были свидѣтелями пройденнаго Вами служенія, которое Вы обращали на пользу церкви и прихода, являя намъ собою образецъ смеренія, трудолюбія, любви къ ближнему и другихъ высокихъ достоинствъ, соединенныхъ съ великимъ званіемъ пастыря. Доказательством общаго расположенія къ Вамъ всего населенія служітъ отголосокъ, раздающійся далеко за предѣлами нашего прихода. Желая почтить Васъ въ этотъ знаменательный день, мы просили Владыку разрѣшить намъ поднесеніе Вамъ наперснаго креста, съ правомъ носить таковой по установленію. Просьба наша была милостиво и благосклонно принята Архипастыремъ и удостоена его разрѣшеніемъ. Поднося Вамъ наперсный крестъ, просимъ принять таковой, какъ свидѣтеіьство нашего къ Вамъ глубокаго уваженія и признательности за Вашу многолѣтнюю полезную службу. Сердечно желаемъ, чтобы Ваша пастырская дѣятельность продолжалась многіе годы на пользу Церкви и для блага тѣхъ, которые въ нуждѣ всегда находятъ у Васъ добрый совѣтъ и слово утѣшенія».

Л.Є.Кеніг

Чтеніе адреса было выслушано при гробовой тишинѣ тысячной массы молящихся. Осѣнивъ себя крестнымъ знаменіемъ и приложившись къ поднесенному св. кресту, юбиляръ возложилъ его себѣ на перси и съ глубокимъ чувствомъ отвѣчалъ слѣдующее: «Сердечно благодарю Васъ, прихожане, за драгоцѣнный для меня даръ. Этотъ святой крестъ я считаю величайшею наградою за мою 25- лѣтнюю службу при настоящемъ св. храмѣ. Вмѣстѣ съ тѣмъ, этотъ св. крестъ свидѣтельствуетъ о томъ, что между мною и Вами существовали и существуютъ добрыя отношенія. Дѣйствительно: не обинуясь, могу сказать, что я уже 25 лѣтъ пользуюсь Вашимъ вниманіемъ и расположеніемъ ко мнѣ, и въ теченіе этого долгаго времени не было между нами никакихъ непріятностей. Дай Богъ, чтобы эти наши добрыя отношенія и на будущее время оставались неизмѣнными, чтобы и въ будущемъ существовали между нами братская любовь и довѣріе. Этотъ св. крестъ, какъ знамя нашей св. вѣры, какъ символъ терпѣнія и страданій, какъ орудіе нашего спасенія, нравственно обязываетъ меня тверже идти по стези своего призванія, ревностнѣе и съ большимъ усердіемъ исполнять свои обязанности. Готовъ и радъ все это исполнить и имѣю на то достаточно опыта. Но будущее въ руцѣ Божіи. Духъ бодръ, а плоть немощна. Я уже приближаюсь къ тому возрасту, когда не всегда можно надѣяться на свои силы, а тѣмъ болѣе ручаться за нихъ. Для меня уже наступаютъ не годы зрѣлости, а годы старости, а потому въ будущемъ на своей службѣ я часто, если только не постоянно, могу нуждаться въ вашемъ снисхожденіи ко мнѣ; моя дѣятельность можетъ оказаться недостаточною, скудною, если только этой недостаточности, этой скудости вы не пополните, не покроете своею ко мнѣ братскою любовію. Любовь долготерпитъ, милосердствуетъ, не раздражается, все покрываетъ, все переноситъ, любовь никогда не перестаетъ (1 Кор. 13, ст. 4, 7 и 8). На таковую любовь вашу я возлагаю свои надежды въ будущемъ. Если находите, что я много полезнаго сдѣлалъ для церкви и прихода. Я здѣсь только исполнялъ свой долгъ. При мнѣ расширенъ и украшенъ настоящій храмъ; при мнѣ построена церковь на нашеть кладбищѣ; по моему настоянію при нашей церкви содержится пѣвчихъ; два раза я занимался устройствомъ зданія для нашей сельской школы; были и другія дѣла. Но для всего этого мнѣ легко доставались средства. Не говорю уже о вашемъ усердномъ посѣщеніи храма Божія, отчего увеличиваются его средства; не говорю уже о вашихъ даже большихъ пожертвованіяхъ на нужды храма изъ вашихъ скудныхъ средствъ;—это такъ и быть должно. Этотъ храмъ—вашъ храмъ, а вы—его прихожане; этотъ храмъ—домъ Божій, устроенный у васъ для вашего спасенія. Въ немъ молились ваши предки, молитесь вы, и будутъ молиться ваши потомки. Ваше усердіе къ храму свидѣтельствуетъ только о томъ, что вы дѣйствительно добрыя чада церкви Христовой. Да благослогословит Васъ Господь Богъ! Но я долженъ сказать, что во всѣхъ означенныхъ дѣлахъ большую помощь оказывалъ мѣстный землевладѣлецъ г. Кенигъ *. Напримѣръ: при расширеніи настоящаго храма, і украшеніи и недавнемъ ремонтѣ недостаточно было общественный и церковныхъ средствъ; этотъ недостатокъ средствъ (значительный) покрылъ  г. Кенигъ; при постройкѣ церкви на кладбище; большую половину расходовъ принялъ на себя г. Кенигъ; на содержаніе хора пѣвчихъ при церкви онъ ежегодно выдаетъ значительную часть средствъ, а школа устроилась только на его счетъ Позволяю себѣ отъ себя и отъ васъ, прихожане, выразить глубочайшую признательность его превосходительству Л. Е. Кенигу за все то добро, которое онъ намъ сдѣлалъ. А теперь возблагодарим Господа Бога, столь благодѣющаго намъ, за всѣ благодѣянія, нам дарованныя, и помолимся Ему, чтобы Онъ—Всеблагій—и въ будущемъ не оставилъ насъ своими милостями, сохранилъ бы нам добродѣтели и избавилъ насъ отъ всякихъ семейныхъ и общественныхъ бѣдствій и въ день кончины нашей оградилъ-бы нас Своимъ милосердіемъ и на страшномъ судѣ Своемъ не осудилъ- бь насъ по дѣламъ нашимъ».

Рѣчь эта, произнесенная громко, ясно и съ возраставшимъ одушевленіемъ, произвела сильное впечатлѣніе на всѣхъ слушателей. Вслѣдъ за рѣчью было совершено благодарственное молебень-приветствіе Господу Богу, послѣ котораго юбиляръ, въ сопровожденіи всего сослужившаго ему духовенства и всѣхъ молящихся, въ пред-несеніи двухъ иконъ, поднесенныхъ ему окружнымъ духовенствомъ, отправился въ свой домъ раздѣлить съ гостями скромную трапезу. Въ отвѣтъ на поднесеніе иконъ духовенствомъ округа, просившимъ видѣть въ немъ выраженіе благодарности и признательности со стороны окружнаго духовенства къ юбиляру, какъ къ доброму начальнику и руководителю, юбиляръ отвѣчалъ сердечною благодарностію. Выразивши ту мысль, что онъ, по мѣрѣ силъ своихъ и разумѣнія, старался исполнять свой долгъ по отношенію къ своимъ подчиненнымъ собратіямъ и поступалъ всегда по совѣсти, что въ поднесеніи иконъ ему духовенствомъ округа выразило къ нему довѣріе и любовь, и что между духовенствомъ сохранилось еще согласіе, братолюбіе и единеніе, о. благочинный прибавилъ:«Но что я могъ бы сдѣлать безъ вашего участія, безъ вашего содѣйствія и помощи? Ничего, или очень мало. Одинъ въ полѣ—не воинъ. Никакой руководитель не можетъ достигать своихъ цѣлей безъ помощи другихъ; никакой начальникъ не будетъ имѣть успѣха въ своихъ распоряженіяхъ, если подвѣдомыя ему лица не будутъ въ точности ихъ исполнять. Тамъ только могутъ быть порядокъ п успѣхъ, гдѣ «другъ друга тяготы носятъ». «Мужіе же двоєдушній неустроени во всѣхъ путехъ своихъ», и «всякое царство, всякое общество, всякое семейство, раздѣлившееся на ся, падаетъ и разрушается». Будемъ-же молиться другъ за друга, да исцѣлѣемъ. Поднесенныя мнѣ вами эти св. иконы позвольте мнѣ считать вашимъ благословеніемъ, благословеніемъ отцевъ и братій. Вѣрую, что это благословеніе сугубо послужитъ къ моему благополучію и укрѣпитъ мои силы въ будущей моей дѣятельности. Благодать по милость отъ Бога Отца и Господа Іисуса Христа да пребываетъ всегда между нами».

Главная причина искренняго и глубокаго уваженія духовенства къ о. Василію заключается въ умѣніи о. Василія оставаться самымъ близкимъ и задушевнымъ товарищемъ, при полномъ сохраненіи всѣхъ достоинствъ начальника и руководителя. Это и было высказано въ заключительной рѣчи Бѣльчанскаго священника о. Василія Яновскаго, въ которой онъ, обращаясь къ о. юбиляру, отъ лица всего духовенства, между прочимъ, сказалъ: «Малѣйшія разногласія и недоразумѣнія какъ между членами причтовъ, такъ и между причтами и прихожанами Вы своимъ мудрымъ совѣтомъ и наставленіемъ, добротою и прямотою характера всегда умѣли такъ сглаживать и пресѣкать въ корнѣ, что почти всѣ, являвшіеся к вамъ, какъ къ предсѣдателю благочинническаго совѣта, с какой либо жалобой, выходили отъ васъ съ обѣщаніемъ и намѣреніе ; начатое дѣло прекратить и окончить миромъ. Но блаженние-міротворцы, яко тій сынове Божіи нарекутся (Ме. 5, ст. 9).

Блаженнії, прибавимъ отъ себя, достигшіе столь славныхъ дел пастыри—миролюбцы и много возлюбившіе, поучающіе своимъ примѣромъ смиренномудрія и неуклоннаго исполненія требованій сі его высокаго званія и возбуждающіе къ слѣдованію по ихъ стопам – намъ и насъ—ихъ собраній…

Священникъ Даніилъ Попов                                              

  *Кенигъ—лютеранинъ по вѣроисповѣданію. 

Джерело: журнал “Вера и Разум” №5 за 1892 рік

Привіт із Тростянця.

Єдина відома кольорова листівка з зображенням Тростянця.
З надписом під зображенням “Привът изъ Тростянца”.  Серія таких листівок випущена видавництвом FB Göhler, Gr-Röhrsdorf (Dresden), де FB Göhler видавник , Gr-Röhrsdorf місто в Німеччині, на землі Саксонія. Підпорядковане адміністративному округу Дрезден. Входить в склад району Баутцен. Підпорядковується управлінню Гросрєрсдорф. Населення складає 6826 душ. Займає площу 26,45 км2. (1). Відомо вісімнадцять екземплярів цієї серії. На даній листівці зображено алею з Тростянця в Нескучне резиденцію головного адміністратора Тростянецького маєтку Л.Є Кеніга.(2)

Джерело: (1)https://ru.wikipedia.org

(2) книга Сільське господарство в Тростянецьких маетках Л.Є.Кеніга. ст 146

Товариства «Просвіта» на Тростянетчині.

Після лютневої революції, прагнення української інтелігенції відродити національну культуру висунуло потребу гуртуватися в громадські організації.  Документи того часу свідчать, що формою всенародного руху за національне
відродження, стали на початку XX ст. товариства «Просвіта».  До «Просвіти» записувались і чоловіки, і жінки, багаті й бідні, освічені й зовсім неписьменні – всі ті, у кого було бажання здобувати знання. Це стало причиною масового виникнення товариств «Просвіта» як у великих українських містах, так і в глухих селах.
Просвітяни поширювали серед народу книги, влаштовували літературні вечори, ставили вистави українських класиків-драматургів. Носіями високих духовних українських цінностей були кобзарі, яких часто запрошували на свої збори просвітяни.
У статуті ” Просвіти” повідомлялося :
“Наша ціль – просвітницька робота серед нашого найменшого
брата, знайомити люд український з його рідною історією, літературою музикою, а також найбільш зрозумілим способом поширювати поміж нього всякі агрономічні та сільськогосподарські відомості”. Урядом було милостиво дозволено “малоросійську” пісню, бо рота кожному українцеві не заткнеш, він народжувався і помирав з рідною піснею. Для цього просвітяни відкривали українські бібліотеки, організовували драматичні й хорові
колективи, поширювали українське народне мистецтво, відкривали
безплатні школи в селах і містах, збирали кошти для допомоги
сільським учителям та лікарям, на медичну допомогу убогим мешканцям.

    
Товариство «Просвіта» в селі Тростянець виникло 1917 році. На початку серпня 1917 року, воно налічувало більш як 130 членів. А 24 червня 1917 року, два делегати від Тростянця брали участь в Повітовому з”їзді в Охтирці, яка в той час входила до Харківської губернії. На з”їзді були представники сіл, великих хуторів і організацій Охтирського повіту, який скликала Рада Охтирської Української громади. У прийнятій резолюції говорилося, що охтирський повітовий з’їзд приєднується до Універсалу, визнає Київську Центральну Раду своїм Тимчасовим Урядом, вважає, що початкова школа в місті повинна бути українською, вводиться діловодство виключно українською мовою, сприяє Охтирській повітовій раді у питанні просвіти населення, вимагає від земства виписки для кожної сільської та волосної управи українських книжок та газет. Зі сторінок повітової газети «Голос села» можна дізнатися, що шкільна комісія при Земській Охтирській Управі постановила провести опитування у селян, якою мовою вони бажають навчатися.

кобзарь Григорій Семенович Кожушко

Зі сторінок цієї ж газети дізнаємося що, в червні 1917 року в місцевому театрі, Тростянецьке товариство «Просвіта» організувало національний вечір, на якому членами ради було дано промову про політичні новини та події. Особливе враження на присутніх на з”їзді, справив виступ кобзаря Григорія Семеновича Кожушка з ВиликоїПисарівки, а також жива картина «Відродження України». По дорученню «Просвіти», було роз”яснено робітникам цукрового заводу та селянам села Радомля, про Україну та українців. А в липні був делегований один делегат, учасником на з”їзд в Київ. Керівником осередку Тростянецької Просвіти був вчитель Миргородський Юрій Іванович.


На фото, будинок праворуч, театр Лугового, там проводила свої збори Тростянецька «Просвіта».

Залишив спогади про Тростянецьку «Просвіту» активний член її ради, у своїй книзі «Щаблі»  Ю.П. Самброс, дослівно   :

-Дуже багато  часу й сил я віддав тоді у Тростянці «Просвіті», що й справді розгорнула змістовну культурну роботу серед Тростянецьких мешканців, місцевих селян і робітничої молоді цукроварні.                                                                                                                                                         
В активі «Просвіти» було чимало хороших щирих людей. Там я щиро потоваришував з Хомою Леонтійовичем Головченком. Він і його дружина Оксана брали постійну участь в аматорських виставах «Просвіти»…                                                                           


– Через Просвіту я близько потоваришував з місцевим вчителем-українцем Юрієм Івановичем Миргородським, дотепною, обережно поміркованою на той час у своїх політичних поглядах людиною….
-моя діяльність в «Просвіті» була для мене школою практичної громадкості… Мені тут доводилося часто виступати прилюдно на зборах чи з доповідями, в Тростянецькому театрі на Шевченкові свята, іноді з серйозними рефератами для вчителів тощо, й зажадати слави серйозного доповідача.

Ю.П.Самброс член ради Тростянецької «Просвіти»

Щербак І.Т. член Тростянецької «Просвіти» 

                                   
Список членів Тростянецької           
«Просвіти»                                                                                                                                      

В селі Боромля  в цей же час, також заснувалась «Просвіта». До неї записалось на серпень 1917 року 70 чоловік. Головою Боромлянської «Просвіти»  обрано Д.Маликова який написав вірша про «Просвіту»  в повітовій газеті  «Голос села» :
Так нуж брати милі, брати дорогії,
Дайте хоч дітям цю млу як-небудь
Працею в Просвітах по світу розвіем
І нас добрим словом вони спом’януть!!!

повітова газета “Голос села”

Село Білка 9 липня 1917 року у двокласному училищі відбулися установчі збори товариства «Просвіта».На збори прийшло багато народу, прийняли зразковий устав з поправками. Членський внесок встановили 1 карбованець. Записалось 65 чоловік, а грошей зібрали 68 крб 90 коп. (3 крб. 90 коп.) пожертва. В Просвітянську раду зібрали 7 чоловік голова ради народний вчитель Я.А.Мяло, писарь-секретар земський фельдшер Л.С.Пестунко, скарбник Трохим Прохватило. Постановили виписати більше книжок та газет українською мовою та безкоштовно роздавати їх читати селянам.  Також вирішили зібрати артистичну комісію та незабаром поставити українську виставу щоб більше залучити молодих і літніх людей до «Просвіти».


голова ради  Більчанської «Просвіти» народний вчитель Я.А.Мяло

Негативне ставлення до товариств «Просвіти» була з боку більшовицької влади. З цією метою в повіті проводилася робота, спрямована на поступове захоплення комуністами товариств «Просвіти», беручи їх під свій плив, і виключення з них національно-свідомих елементів, спочатку перейменування її в Червону Просвіту. «Просвіти» (“неслухняні”) більшовицьким органам влади перетворювалися в фабрично-заводські клуби, сільбуди, курси лікнепу, вечірні школи, хати-читальні. Однак перебудувати діяльність «Просвіт» виявилося неможливим, і тоді більшовики в 1921 році пішли на знищення цих національних культурно-освітніх організацій.  Надалі багато членів Тростянецької «Просвіти» було репресовано.

Джерела: Газета Охтирської групи Української партії соціалістів-революціонерів “Голос села”. – 1917. – № 2. Місце зберігання: Охтирський міський краєзнавчий музей (КЗ «ОМКМ». – Інв. № 1274).

Ю.Самброс “Щаблі (Мій шлях до комунізму) ел.ресурс http://diasporiana

Дасо: ф Р7641оп1спр.808

фото Я.А.Мяло з книги 150 років Миколаївському храму в с.Білка

Фотограф Кипріян Мефодійович Радченко

                                                

Фотограф Кипріян Мефодійович Радченко родом з селян, фотографічну діяльність починав в Харкові як помічник  у фотографа І.П. Бурченко, надалі у його сина купив фотографію по вул. Дворянській № 1. Дозвіл на відкриття фотографії отримав 20 листопада 1904 г. [1].
У 1910-і роки фотографія розташовувалася в м. Харків по вул. Старо-Московська No 1, швидше за все мова йде про павільйон, який також належав свого часу І.П. Бурченко. Діяльність також вів, (тримав орендував?) в повітовому місті Богодухові на Великій вулиці, напроти цукеркової фабрики Белова і заштатному місті Білопілля на Сумській вул. власник фотографії [до 1912 р]. В Тростянці фотографія К.М. Радченко знаходилася напроти головної контори Л.Є.Кеніга. [2]

[1] ДАХО Ф.4, оп.150, сп 872, л.44. http://www.otkudarodom.ua/ru/radchenko-kiprian-mefodievich#_ftnref1

[2].Колл, авторів. Фотографи Харьковської губерії 1851-1917. Харків, вид.. «Сага», 2008

Дороги.. дороги…

Цікаві факти з історії, прохання керівників Тростянецьких заводів та економій Л.Є.Кеніг-Нащадки, до Охтирського повітового земського зібрання 1912 рік.

ГЛАВНАЯ КОНТОРА
ТРОСТЯНЕЦКИХЪ ИМЕНИЙ и ЗАВОДОВ
Л.Е.Кенигъ-Наследники.
Въ Ахтырскую Уездную Земскую Управу.
Сознавая бесспорную важность для населения хорошего состояния путей сообщения, Ахтырское земство въ последние годы сделало немало къ улучшению дорогъ въ частях с.Тростянца, бывшихъ до того почти непроезжими во время весенней и особенно осенней распутицы. Такъ крутая Ахтырская гора раскопана и шоссирована, съ трудомъ проезжаемая во время грязи улица Кулинка (начиная отъ здания волостного правления и до магазина Садовского) и подъезд къ мосту на р. Боромле также спланированы и вымощены камнем. Этими работами улучшены самые ужасные места Тростянца и население не испытывает уже беспомощности, когда осенние дожди льютъ целыми сутками. Но к сожалению , въ Тростянце, этом значительномъ промышленномъ и торговомъ пункте уезда, осталось еще несколько мест, замощение которых является настоятельной необходимостю. Къ числу такихъ местъ въ первую очередь должно отнести ту часть большой дороги изъ Ахтырки въ Сумы, которая прилягаетъ начиная отъ лавки Антипенко, мимо лавки общества потребителей и г. Бельскаго до базарной площади и далее мимо лавки Курило до церкви, всего протяжением 3⁄4 версты. Место это, не менее безвыездное въ грязь, какъ и выше упомянутая уже замощенная часть Тростянца, служить для съезда жителей значительного района, тяготеющего къ Тростянцу, как къ торговому центру. Сюда съезжаются, особенно в базарные дни, торговцы изъ Ахтырки, Боромли и Белки, сюда же приезжают и тут останавливаются крестьяне изъ многихъ окресныхъ селений, привозя на продажу продукты своихъ хозяйствъ. Жалко смотреть, как приезжие осенью вынуждены останавливаться въ жидкой грязи, достигающей иногда до ступицъ колес и оставаться в ней часами. Потребители покупатели также не мало мучаются, топчась по грязи, чтобы купить необходимые для хозяйства припасы, привозимые на базары. Все вышеизложенное вынуждаетъ насъ обратится отъ имени населения с Тростянца и окрестностей въ Ахтырскую уездную земскую Управу с просьбой ходатайствовать перед ближайшем земским собраниемъ о замощении указанной части с. Тростянца, при чем долгомъ считаемъ присовокупить, что некоторые изъ Тростянецких торговцевъ съ своей стороны охотно придутъ въ помощь земству, принявъ часть расходов по замощению на свой счет.
О решении по сему нашему ходатайству соблаговолите поставить насъ въ извесность.
Главноуправляющий Тростянецкими и Гутянскими имениями и заводами Л.Є.Кенигъ-наследники Эд. Пампель.
Управляющий Тростянецкой главной конторой Н.Метцигъ.

Базарна площа біля Головної Контори
Л.Е.Кеніг-Нащадки .

Джерело:
Журнал Охтирського земського зібрання 1912 рік. ( З фондів Охтирського Краєзнавчого музею)