Фотограф Кипріян Мефодійович Радченко родом з селян, фотографічну діяльність починав в Харкові як помічник у фотографа І.П. Бурченко, надалі у його сина купив фотографію по вул. Дворянській № 1. Дозвіл на відкриття фотографії отримав 20 листопада 1904 г. [1]. У 1910-і роки фотографія розташовувалася в м. Харків по вул. Старо-Московська No 1, швидше за все мова йде про павільйон, який також належав свого часу І.П. Бурченко. Діяльність також вів, (тримав орендував?) в повітовому місті Богодухові на Великій вулиці, напроти цукеркової фабрики Белова і заштатному місті Білопілля на Сумській вул. власник фотографії [до 1912 р]. В Тростянці фотографія К.М. Радченко знаходилася напроти головної контори Л.Є.Кеніга. [2]
Цікаві факти з історії, прохання керівників Тростянецьких заводів та економій Л.Є.Кеніг-Нащадки, до Охтирського повітового земського зібрання 1912 рік.
ГЛАВНАЯ КОНТОРА ТРОСТЯНЕЦКИХЪ ИМЕНИЙ и ЗАВОДОВ Л.Е.Кенигъ-Наследники. Въ Ахтырскую Уездную Земскую Управу. Сознавая бесспорную важность для населения хорошего состояния путей сообщения, Ахтырское земство въ последние годы сделало немало къ улучшению дорогъ въ частях с.Тростянца, бывшихъ до того почти непроезжими во время весенней и особенно осенней распутицы. Такъ крутая Ахтырская гора раскопана и шоссирована, съ трудомъ проезжаемая во время грязи улица Кулинка (начиная отъ здания волостного правления и до магазина Садовского) и подъезд къ мосту на р. Боромле также спланированы и вымощены камнем. Этими работами улучшены самые ужасные места Тростянца и население не испытывает уже беспомощности, когда осенние дожди льютъ целыми сутками. Но к сожалению , въ Тростянце, этом значительномъ промышленномъ и торговомъ пункте уезда, осталось еще несколько мест, замощение которых является настоятельной необходимостю. Къ числу такихъ местъ въ первую очередь должно отнести ту часть большой дороги изъ Ахтырки въ Сумы, которая прилягаетъ начиная отъ лавки Антипенко, мимо лавки общества потребителей и г. Бельскаго до базарной площади и далее мимо лавки Курило до церкви, всего протяжением 3⁄4 версты. Место это, не менее безвыездное въ грязь, какъ и выше упомянутая уже замощенная часть Тростянца, служить для съезда жителей значительного района, тяготеющего къ Тростянцу, как къ торговому центру. Сюда съезжаются, особенно в базарные дни, торговцы изъ Ахтырки, Боромли и Белки, сюда же приезжают и тут останавливаются крестьяне изъ многихъ окресныхъ селений, привозя на продажу продукты своихъ хозяйствъ. Жалко смотреть, как приезжие осенью вынуждены останавливаться въ жидкой грязи, достигающей иногда до ступицъ колес и оставаться в ней часами. Потребители покупатели также не мало мучаются, топчась по грязи, чтобы купить необходимые для хозяйства припасы, привозимые на базары. Все вышеизложенное вынуждаетъ насъ обратится отъ имени населения с Тростянца и окрестностей въ Ахтырскую уездную земскую Управу с просьбой ходатайствовать перед ближайшем земским собраниемъ о замощении указанной части с. Тростянца, при чем долгомъ считаемъ присовокупить, что некоторые изъ Тростянецких торговцевъ съ своей стороны охотно придутъ въ помощь земству, принявъ часть расходов по замощению на свой счет. О решении по сему нашему ходатайству соблаговолите поставить насъ въ извесность. Главноуправляющий Тростянецкими и Гутянскими имениями и заводами Л.Є.Кенигъ-наследники Эд. Пампель. Управляющий Тростянецкой главной конторой Н.Метцигъ.
Базарна площа біля Головної Контори Л.Е.Кеніг-Нащадки .
Джерело: Журнал Охтирського земського зібрання 1912 рік. ( З фондів Охтирського Краєзнавчого музею)
Серед багатьох малодосліджених тем історії Тростянетчини є історія Першої світової війни. Перша світова війна розпочалась 28.07. 1914р. та закінчилась 11.11.1918 р., в цьому глобальному збройному конфлікті брали участь 38 країн світу з населенням 1.5 мільярда мешканців. Під час неї загинуло понад десяти мільйонів солдатів та цивільних мешканців . Незважаючи на те що безпосередньо на території Харківської губернії не велося ніяких військових дій, місцеві жителі не могли залишитися осторонь від подій Першої світової війни. Тисячі жителів були мобілізовано на фронт. Під впливом патріотичних почуттів, прояву милосердя і співчуття до ближнього та усвідомлення значною частиною суспільства права кожного співвітчизника, який виявився в тяжкому становищі, представники багатьох соціальних груп українського суспільства – підприємці, поміщики, чиновники, викладачі, лікарі, студенти, домовласники та інші – з початком воєнних дій засновують у кожному українському губернському й повітовому центрі благодійні організації, товариства, комітети, попечительства та інші структури, покликані допомагати жертвам війни. Оскільки значна частина українського населення не мала можливості надавати допомогу постраждалим військовослужбовцям грошима, то вона жертвувала продукти харчування, одяг, взуття, інші товари і речі першочергової необхідності, збір яких організовувався спеціальними комітетами. Найсуттєвішою за своїми масштабами та організацією була медично – санітарна допомога пораненим і хворим воїнам та підтримка родин, мобілізованих на війну. У населених пунктах регіону відкривалося безліч лазаретів для поранених воїнів. Узагалі роль приватної ініціативи у функціонуванні гуманітарних організацій і закладів у роки Першої світової війни була досить вагомою. Про масштаби допомоги приватних осіб, наданої вже у перші місяці після початку війни, свідчили дані, наведені на загальних зборах Російського Товариства Червоного Хреста 21 вересня 1914 р. Якщо на кошти приватних осіб у Північно-Західному районі імперії утримувалося 6 тис. госпітальних місць, то в Південно-Західному (тобто у межах України) – 12 тис. Для прикладу, відомий цукропромисловець і землевласник Ю. Л. Кеніг та його дружина 28 липня 1914 р. подали до Богодухівського повітового розпорядчого комітету з евакуації, що на Харківщині, заяву такого змісту: «Бажаючи прийти на допомогу урядово-громадським організаціям у справі евакуації поранених на війні маю честь запропонувати комітету приміщення в Гутянському маєтку з ліжками, медичним доглядом та повним утриманням на 60 чол. (20 офіцерів і 40 солдатів)… У випадку необхідності кількість ліжок може бути збільшена ще на 20 чол.».
Ю.Л.Кеніг.
В 1915 році в ілюстрованному додатку до
газети “Новое время” вийшла стаття під назвою “Зразковий
лазарет” в якій зокрема описується, що 12 вересня 1914 року при цукровому
заводі , в своєму розкішному будинку
по Самсонівській набережній в Петрограді
відкрився лазарет на 50 офіцерських і 20 солдатських ліжок. Всі витрати на
обладнання та утримання лазарету на період війни взяли на себе Віра Павлівна та Юлій Леопольдович
Кеніг. Медична частина лазарету зосереджена в руках доктора –медицини А.В.Вільденбанда
який є головним лікарем лазарету. Він
поєднує свою працю з хірургом А.К.Шенком та невропатологом В.В.Среднівським. Найбільш цікавим
обладнанням лазарету є електро-лікувальний терапевтичний кабінет. Для хірургії є
рентгенівський кабінет для невропатолога всі прилади для
електро-лікування, аж до токів д”Арсонваля. Завдяки цьому лазарет легко справляється
з самими тяжкими випадками поранення та контузій. Режим лазарету підлеглий
вимогам науки але наближений до домашнього. Велике значення надається
харчуванню ранених , воно здорове, ситне, швидко відновлює сили. На території
лазарету в розпорядженні хворих є сад який знаходиться за будинком, для слабких
хворих в помешканні є зимовий сад. Тяжко поранені знаходяться в спеціальних
палатах , з яких їх немає потреби вивозити під час провітрювання, так як у всі
палати нагнітається озоноване повітря. Весь догляд за раненими здійснюють 8
сестер –добровольців під керівництвом двох старших сестер А.А.Тарасюковой
і А.Н.Траммл.. Завдяки енергії , увазі
та дбайливості всього медичного персоналу за рік роботи лазарету в ньому вилікувалось 378
поранених.
Активні заходи спрямовані на допомогу військовослужбовцям, здійснювались і в нашому Охтирському повіті. Зокрема є відомості про функціюванні на території Охтирського повіту шести лазаретів: 1. м.Охтирка – Народному домі -250 койко-місць. 2. м.Охтирка –Реміслене училище-150 койко-місць. 3.м.Охтирка – Винному складі -100 койко-місць. 4.м.Охтирка –лазарет ” Союз-городов” – 135 койко-місць. 5.с.Тростянець –лазарет В.П. і Ю.Л.Кеніг- 100 койко-місць.
Зупинимося більш детально на лазаретах в Тростянці . Лазарет Віри Павлівни та Юлія Леопольдовича Кеніг знаходився на тариторії Економічної лікарні. Він утримувався за кошти Кенігів . Завідуючим лазаретом спочатку був лікар, стацький совітник Прядкін, потім Григоій Іванович Іенсен .
Печатки лазарету
В штатному розкладі лазарету числилося 23 особи
Штатний список лазарету Ю.Л Кеніга та В.П. Кеніг в Тростянці.
Слід зазначити в списку службовців лазарету прізвище добровільної сестри милосердя Беатриси Феодоровни Бейнрот дружини бувшого адміністратора Тростянецькими маєтками Кеніга А.Х.Бейнрота. Це говорить про те що всі версти населення вносили посильний внесок на допомогу в тій війні. На прохання Земської управи , в зв’язку з тим що місцеве сільське товариство не надало місце для облаштуванню заразного бараку, Ю.Кеніг надав в розпорядження ще 12 койко- місць в заразному відділенні Економічної лікарні.
Приміщення Економічної лікарні Тростянця де знаходився лазарет.
Де знаходився лазарет службовців маєтку Кеніга наразі точно невідомо, за спогадами старих мешканців Тростянця, він міг знаходитися в правому фігелі будинку Кеніга що за Круглим двором (зараз там Краєзнавчий музей) але ця інформація не підтверджена документально. Лазарет утримався на кошти службовців Кеніга . В штатному розкладі лазарету було 10 осіб. Лазарет функціонував окремо від лазарету В.П. і Ю.Л.Кеніг про це повідомляв Юлій Леопольдович земське повітове керівництво, щоб те в своїх запитах на статистичні відомості зверталися окремо до обох лазаретів. Завідувачем лазаретом службовців маєтку Кеніга спочатку була лікар С.Іваницька, потім лікар Олександра Григорівна Яковлева.
В цій публікації хочу розповісти, Вам історію самого давнього учбового закладу в Тростянці, який розміщувався в теперішній міській школі №1 ім.Т.Г.Щевченка. А саме,Тростянецьке сільське народне училище,відкрилося воно в 1862 році на кошти сільської громади . Начальником училища був призначений з 1867 року Яків Іванович Подольський який закінчив Харьківську семинарію. В відомостях по народній освіті в Охтирському повіті за 1869 рік, вказуеться що в училищі навчалось 67 дітей; 61 хлопчик і 6 дівчаток. Сума коштів на утримання училища від сільської громади становила 281 крб.80. коп. Платня завідуючому школи Я.І. Подольському становила 239 крб.95 коп. В училищі навчали, російсько-словянської мови, граматиці, арифметиці , чистописанню, викладають закон божий. З 28.02.1868 року попечителем училища вибраний наТростянецькій волосній сходці на якій було присутньо 11 чоловік , поміщік Охтирського повіту Влезьков Лука Іванович . Попечителем училища з 1891 році стає ревельський підданий Головний управляючий Тростянецькими єкономіями Кеніга, Егор Андрійович Шульце. При огляді училища Охтирським повітовим лікарем А Воюцьким подано заяву в Повітове земство слідучого змісту.” При огляді школи в селі Тростянець 27.04 1892 року виявлено: що стіни в класних кімнатах покриті сирістю та цвілью, величезні місця на стінах укриті грибком, стеля постійно протікае, великй шмат штукатурки в передній кімнаті обвалився і прикритий калінкором. З під полу запах сирості та затхлості. Хоча вікна відкриті настіж повітря в кімнатах затхле та шкідливе .Вчитель заявив що взимку дуже холодно, заняття проводить в шубі та галошах. Туалети незадовільного стану, поставлені тільки для виду, ходити в них небезпечно можна провалитися.” Після такої заяви повітова земська управа дае завдання попечителю училища Е.А.Шульце знайти кошти на ремонт будівлі училища. На що А.Е Шульце дав відповідь в управу такого змісту: “ На прохання земської управи за №2248 від 2 вересня 1892 року повідомляю. Що будинок в якому знаходиться Тростянецьке училище по своеї вітхості негайно потребуе капітального ремонту, на разі за недостатьньої кількості місць в училищі, відмовлено багатьом бажаючим навчатися в ньомуі. Пропоную розширити або перебудувати його заново . Якщо ремонтувати будинок для цього треба: зробити новий дах, переслати підлогу, замінити вікна і двері на це потрібно 700 крб. Якщо прибудувати іще одну класну кімнату та кімнату для молодшого вчителя і збільшити квартиру теперішнього вчителя то сума потрібна 2700 крб. І наостанок – якщо після дослідження кутів будинку, які постраждали від впливу дощів виявится недоцільність утримання будівлі протягом багатьох років, то це проблема і ремонт неможливий .Тоді необхідно побудувати нове приміщення з використанням старого матеріалу яке буде коштувати 5000 крб.” Попечитель Тростянецького училища.А.І.Шульце. За порученням земської управи 7.10.1892р представник повітового земства Ф.В.Курило зробив огляд будинку училища і дав заключення : що будинок вітхий і ремонту не підлягає, необхідно побудувати новий будинок. Селяни Тростянецької громади мають велике бажання навчати своїх дітей грамоті, на що кожного року в управу надходять скарги на відмову приняти дітей в училище за браком місць.В цьому році їх назбиралось більше пятидесяти. Будинок треба будувати цегляний , розробити новий план будівлі в якому б навчалось 200 дітей. В чому і повідомляю земську управу. В докладі Охтирських ХХIX – чергових повітових земських зборів утвердили першочергово побудувати в Тростянці нову будівлю начального училища народної освіти в 1893 році . В затверженому докладі пропонувалося побудувати училище в заведеному порядку і відпустити громаді з земської каси 2500 крб. Але сталося зовсім по іншому Л.Є.Кеніг за свої кошти побудував будинок для училища , будинок цегляний з прекрасними кімнатами для навчання, вартістю більше 10 тисяч карбованців. Будинок повністю добудований але, на думку техніків будівля повинна вистоятись технічний час. Учні ж училища розміщенні в будівлі економії Л.Є.Кеніга. В 1898 році начальник училища Григорій Фітільов докладуе в земську управу відомості про училище. А саме:1) Кубічний розмір будівлі Тростянецького народного училища становить 3800 кубічних аршин так як довжина 38,ширина 20 і висота 5 аршин.2) Кімнат 9 ,3 коридора та одна прохідна та одна кладова.Призначення 9 кімнат та розміри слідуючі. З класи одного розміру 12в довжину та 10 аршин в ширину, одна кімната 9 ар.довжину и 6 в ширину для квартири вчительки,одна 10 ар вдовжину та 5 ар. завширшки для бібіліотеки. Дві кімнати довжиною по 8 ар.та шириною по 5 ар. для завідучого училищем, кухня 6х4 ар; прихожа 4х3 ар. ; кімната для сторожа 10х5 ар; кладова 6х2 ар; коридор перший 14х3 ар, другий 10х4 ар. третій 6х3 ар. В будинку знаходяться 7 пічок з них 6 для класних кімнат, бібліотеки та квартир вчителів і одна для приготовлення їжі. Дров для отоплення училища потрібно 17 сажень в рік другого сорту, купуються в економії Л.Є.Кеніга. Дрова доставляються з казенних дач Мартиновської, Зубівської.
печатка училища.
Вищу категоріо начальних народних училищ складали двукласні народні училища міністерства Народної просвіти, які надавали елементарні знання в більш повнішому і закінченому вигляді порівняно з другими шкільними закладами засновані по положенню за № 3478, 24 травня 1874 року. В двукласних сільських училищах обовязково викладались наступні предмети 1-Закон божий (священна історія вітхого та нового заповіту,богослужіння,катеохізиста відомості з церковної історії 2- російська мова в обсязі повітових училищ; 3-церковно-словянська мова; 4 –арифметика систиматичний курс повітових училищ;5 главні основи геометрії з лінійним кресленням з зйомкою планів 6 -Російська історія ;7- географія; 8-чистописання; 9 церковний спів; 10 гімнастика.Та крім предметів обовязкових по мірі можливості ведутся заняття по ремеслам, рукоділлю та сільскогосподарським галузям. Тростянецьке сільське товариство своїм вироком за 6 березня 1900 року який був оголошений на сіьльскому сході, де було присутні 395 чоловік які мають право голосу в присутності сільського старости Петра Ніконова клопочуть перед повітовим начальством: “ В селі Тростянець Охтирського повіту в місцевості достатьньо промисловій та багатолюдній було б корисно і своєчасно відкрити двукласне зразкове училище, для ціеї цілі неохідно перетворити начальне народне училище в двукласне , будівля Тростянецького сільского училища цілком задовольняе вимогам двукласного училища, що сприяє перетворенню Тростянецького сільського народного училища в двукласне Міністерства народної освіти і для ціеї цілі зобовязуеться асигнувати щорічно на побутові потреби і утримання училища 450 крб. та виділити одну десятину землі під садибу училища. При потребі додатковіх приміщень для училища можно побудувати другий поверх або збудувати нові приміщення в чому можливо не відмовить єкономія Л.Є.Кеніга. Повідомивши про це, надаемо ланцюг витрат на утримання проектованого в селі Тростянець Охтирського повіту міністерського двукласного училища і порушуемо питання перед черговими зборами повітової управи асигнувати на училище з земських сум 400 крб, шорічно що надавалися й на народне училище , додатково 450 крб ., з Тростянецького сільського товариства від Дійсного Статського Радника Л.Є.Кеніга 300 крб від Державного казначейства 1300 крб щорічно.”
Кошторис витрат на утримання проектованного в селі Тростянець Охтирського повіту зразкового Міністерства Народної Просвіти двукласного училища.
Платня законоучителю-150 крб; платня трьом вчителям по 330 крб-990 крб; вчителю спів -50крб; вчителю гімнастики-50 крб; на придбання навчальних посібників та книг- 100 крб; на викладання ручної праці -100 крб; на викладання сільскогосподарських галузей -100 крб; на господарські потреби, мілкий ремонт та наймання сторожа-660 крб. Всого -2180 крб
План школи накреслений завдуючим Г.Фітільовим.
Після ходотайства в 1901 році за кошти Л.Є.Кеніга було проведено фундаментальний ремонт будівлі училища та надбудовано другий поверх .Крім цього Л.Э.Кеніг збільшив асигнування училища з 300 крб до 600 крб. А повітовий інспектор училищ А.В.Бородаевський просить земську управу з свого боку збільшити асигнування училиша до 600 карбованців на рік. 27 серпня 1902 року можно вважати юридично днем відкриття Тростянецького двукласного Міністерства Народної Освіти училища та як в цей день повітовий училищна рада постановила перевести кошти на Тростянецьке двукласне училище. В 1906 році на прохання директора народних училищ повіту в училище по штату добавлено і ще одного вчителя к зарплатньою -360 крб на рік.
Відомі завідуючі училищем та вчителі.
З 1862 р Подольський Яків Іванович закінчив Харківську
семинарію.
З 1875р Григорій Олексійович Фітільов.
1911 р В.Павличенко. вчителі А Пономарев, В
Радомська,М. Макарова, В Лебедева.
Чимало недостовірної та навіть містичної інформації в різних джерелах можна знайти про панський будинок, в нашому місті Тростянець який знаходиться в парковій зоні за Круглим двором. Деякі джерела стверджують що він побудований нащадками Т. Надаржинського в 1762 році, інші що це бувший палац В.П. Голіцина. Але історичні документи спростовують цю недостовірну інформацію. В книзі А.Д.Твердохлібова «Ахтырский уезд накануне ХІХ века» виданій в 1913 р. читаємо ” село Тростянець майора Олексія Пилиповича Надаржинського, церква камяна на ім”я Благовіщення Пресвятої Богородиці; будинок деревяний на камяному фундаменті , обнесений камяним парканом.” Певну плутанину в визначення віку будинку Кеніга вніс як зараз називають глянцевий журнал того часу “Столица и Усадьба”, статті для цього журналу писав відомий дослідник Г.К. Лукомський який в 1917 році видае власну книгу “Старинные усадьбы Харьковской губернии” але садиба Кеніга не входить в число старинних садиб Харьківської губернії так як побудована 1885 році по прокту відомого Санк-Петербурського архітектора В.О.Шретера.
Сторінка з журналу “Столица и Усадьба”
Віктор Олександрович Шретер-архітектор. (1839 – 1901) Народився в Санкт-Петербурзі 27 квітня 1839 року по Вознесенському проспекті в будинку каретника Бага. Батько був управляючим цієї фірми. В своїх спогадах В.О вказує що найліпшими його іграшками були олівець та папір на яких, Він малював все що бачив навкруги. Отримавши первинну освіту в училищі при Санкт -Петербургскій лютеранській церкві св. Петра, пройшов курс Імператорської художній академії і був випущений з неї із званням позакласного художника; потім відправився у Берлін і поступив в студенти тамтешньої будівельної академії. При закінченні в ній курсу, він отримав рідкісну для іноземців нагороду – золоту медаль. Після повернення в Санкт-Петербург був незабаром запрошений у викладачі будівельного училища, згодом перетвореного в інститут цивільних інженерів, в 1862 р. за представлення художній академії своеї роботи, удостоєний звання художника XIV класу, і в 1864 р., за складений за заданою програмою проекту будівлі Думи для столичного міста, визнаний академіком. З того часу він зайняв видне місце серед петербурзьких архітекторів не лише як теоретик, але і як практик. Окрім спорудження багатьох приватних будинків, в яких він перший в Росії став облицьовувати фасади, без штукатурки, обпаленою у сильному вогні цеглою і природним каменем, ним проявлена велика діяльність по різним будівельним напрямкам. Він брав участь в спорудженні палацу великого князя Володимира Олександровича, вигадав проекти театрів в Києві, Іркутську, Нижньому Новгороді і Тифлісі та православній церкві в Киссингене, проектував грандіозну театральну будівлю, що передбачалася до зведення в Санкт-Петербузі. на Марсовому полі, перебудував Маріїнський театр, спорудив вокзал в Одесі і т. д. Залишаючись майже до кінця свого життя професором інституту цивільних інженерів, він займав і інші важливі посади, а саме перебував старшим архітектором департаменту , головним архітектором дирекції Імператорських театрів, помічником інспектора будівельного відділу при Кабінеті Його Величності, був членом різних комісій і брав діяльну участь в установі і праці суспільства архітекторів Санкт-Петербурга і деякий час редагував його літературний орган журнал “Зодчий”. Саме в своему журналі “Зодчий” в номерах №7№8 1885 року Шретер пише невелику замітку та розміщує креслення самого будинку в Тростянці. Текс замітки дослівно: ” Новая постройка находится между двумя фигелями, уцелевшими от существовавшего здесь дома. В левом из них помещаетсься кухня и другие хозяйственния помещения. Назначение новой,частино видно из планов. В настоящее время постройка выведена вчернь, скульптуры и орнаментизация будут исполнены по чертижам составителя проэкта, А.И.Лапиным ; металические работы – К.Винклером.” В.Шретер. Креслення будинку:
Шретер дуже багато створював та будував на замовлення приватних осіб їхніх віл, дач, заміських осель, прибуткових будинків (багатоквартирний житловий будинок, побудований для здачі квартир в оренду, а також тип архітектурної споруди, що склався в європейських країнах до 30-40-х років XIX ст) . Сам Віктор Олександрович в своїй автобіографії детально описує всі проекти які проектував і сам особисто пріймав участь в будуванні своїх архітектурних шедеврів, та пречесляе будівлі які були побудовані за його проєктами на без його участі. В цьому списку датованому 1883 роком е запис ” Барский каменный дом Л.Е.Кенига в его имении Тростянец Харьковской губернии.; по моему проекту деталям и шаблонам.” Характерною рисою будівельної діяльносі Віктора Олександровича була його розумна бережливість , успадкована ним ще з батьківського дому де кожна копійка мала свою ціну “Будувати добре та разом з тим – економно” це гасло було як би його девізом , так його старання будувати по можливості недорого та якісно, Він ставив собі в незаперечну заслугу.
Німецкая акуратність Віктора Олександровича була доведена до досконалості і виявлялася у всьому, кожний його день був розпланований наперед, і цей денний план був записаний в його записній книжці. Тільки якась несподівана обставина могла порушити складенний заздалегідь його розклад. Не дивно що ця акуратність та сувора систематичність виявлялась перш усього в його работах. Ніколи В. О.Шретер не починав будівництво, якщо не мав точних робочих креслень, розроблннних с особою педантичністю та добросовісністю. Не було такої частини будови, яка б не повністю була з’ясована, і цілком не обдумана. Планів разових і загальних завжди було багато, були й плани на всі профілі, на прикраси та декор були шаблони. Кожний малюнок, кожне креслення яке стосувалося конкретного проекту завжди мало свій номер та заносився в особий реєстр по якому завжди можна було відслідкувати кому й коли давався докумет, та коли повертався, потім креслення поміщалися в окрему папку в послідовному порядку. Завдяки такій системі завжди було легко знайти потрібне креслення. Якщо деякі креслення були ще не закінчені, а будівництво завершилося то Віктор Олександрович завжди знаходив час щоб привести креслення в остаточний вигляд. Це показує наскільки В.Шретер був привчений до порядку, і його найменше порушення ображало його моральне почуття. Тростянецький будинок не едина співпраця архітектора з родиною Кеніга, 1875-1876 роках В.Шретер виконав надстойку та капітальну перебудову будинку А.К.Пампеля по вул. Почтамській № 11 в Санкт-Перербурзі родича Кеніга по ліпії дружини. Я відомо Шретер приймав участь в величезній кількості конкурсах в яких нагороджувався преміями різного гартунку. Це не неповна біографія невідомого багатьом Тростянчанам архітектора який побудував в нашиму місті будинок який до цого часу а саме вже 132 роки прикрашае наше чудове місто Тростянець.
Ескіз фасаду будинку Л.Л.Кеніга (старшого сина) виконаний В.Шретером.
